Розділ 26

Тривожна новина зустріла Оксану, лиш вона увійшла в хату. Бабуся розповіла про зникнення Іванка. Дівчина хотіла також податись на пошуки, але її не відпустила Марія. Не жіноче і, тим паче, не дівоче це діло.

Оксана ще зайшла до Марка, але не застала його вдома. Її намагання, хоч якось, заспокоїти Катерину, виявились марними. Жінка, звичайно, подякувала дівчині за слова підтримки, але залишилась занепокоєною та збентеженою. Лише пообіцяла одразу сказати, коли пошуки увінчаються успіхом.

Дівчина вирішила почитати книгу. Все ж, саме заголовок одного з розділів спонукав Оксану взяти її з бібліотеки. А сама по собі історія з кішкою та події, які, немов би у вир, затягнули усіх навколо, розбудили таку цікавість, що годі було й стриматись. От лише усе, що відбувається, на думку дівчини, веде на таку дрімучу стежину, що від однієї думки мурашки по шкірі пробігали. Оксані здавалось, що, окрім неї, ніхто не бачить цю проблему достатньо глибоко. Але, чого можна вимагати від дорослих? Вони прагматичні та байдужі до дивних подій. І, що б там не трапилось, усе намагаються пояснити раціонально. Приміром, Василь Васильович та Петро Іванович, на все це дивляться з точки зору ученого та історика. Люди науки, вони такі. Але їхні знання можна використати. І саме на це надіялась Оксана.

Вона сіла за стіл, увімкнула настільну лампу і взялась листати книгу. Перечитувати її повністю вона не мала бажання та й потреби. Врешті вона знайшла потрібну сторінку. Знову прочитала заголовок:

                       «Трагедія поруч з Древнім лісом».

Древнім, у першу чергу, цей ліс називають місцеві жителі. Він знаходиться поміж трьох невеликих сіл. Скоріш за все, таку назву ліс отримав заслужено. Часто тут трапляються дерева настільки старі, що навіть втратили форму і вигляд. Стовбури та гілля їхні жахливо покручені, а подекуди попереплітались поміж собою, немов би позростались. Крони древніх велетнів витяглись так високо і так розрослись, що до землі сонячне проміння пробивається лише де-не-де. Окрім старезних дерев тут більше нічого не росте.

Люди остерігаються Древнього лісу і намагаються у нього не заходити. Старі легенди і міфи глибоко засіли в їхніх головах. І, вочевидь, якийсь тваринний страх на рівні інстинктів залишається у їхніх серцях. Дітям, із перших років життя, розповідають страхітливі історії про цей ліс. Про те, як у ньому неодноразово пропадали не лише діти, а й дорослі. Вони лише перетинали умовний кордон і більше їх ніхто не бачив. Можу сказати, що я його досліджував цілий тиждень, але все ж пишу цю статтю.

Можливо, історії з’явились ще з більш давніх часів. Перші згадки про села, які оточують ліс, датуються одна тисяча сімсот вісімдесят шостим – вісімдесят дев’ятим роками. Вони тут з’явились майже в один час, а якщо брати в рамках історії – практично в один момент. Це вказує на штучність. Тобто, грубо кажучи, людей сюди привезли і сказали: «Тепер ви будете жити тут». Це було нормою для часів Російської імперії. Схоже на те, що якісь проблиски життя на той момент тут уже були. Можливо кілька жителів, можливо десяток-другий. Ті хто залишився тут на роки заснування сіл – виявились кількома старими людьми. Про це розповідали місцеві. З покоління в покоління передавались ті билини. Ці розповіді максимально схожі на правду. І найцікавіше те, що вочевидь так і є. Пізніше, коли рився в архівах, я натрапив на деякі старі документи, церковні і поміщицькі записи. Вони вказували на те, що до одна тисяча сімсот п'ятдесятого року і, вочевидь ще до того, тут знаходились села. А далі суцільний жах. У похоронних церковних книгах велись записи. Спочатку смертність, хоч і була великою, але далі вона змінилась на тотальну. Записи виглядали таким чином:

Малига Дмитро – народження 8 квітня 1734 року, смерть 2 січня 1750 року. Вік 15 років.

Якубенко Іван – народження 12 лютого 1721 року, смерть 4 січня 1750 року. Вік 38 років.

Усі переписувати не стану. Їх тут більше тисячі. Жах полягає у тому, що смерті спочатку були кожного третього, четвертого дня, а у кінці списках по декілька на день. Як приклад, останні записи:

Климко Марія – народження 24 червня 1737 року, смерть 30 травня 1750 року. Вік 23 роки.

Сметана Петро – народження 11 травня 1719 року, смерть 30 травня 1950 року. Вік 31 рік.

Котельник Олена – народження 30 березня 1688 року, смерть 30 травня 1750 року. Вік 62 роки.

Немира Оксана – народження 20 жовтня 1679 року, смерть 30 травня 1750 року. Вік 80 років.

Лемків Василь – народження 29 січня 1750 року, смерть 30 травня 1750 року. Вік 4 місяці.

Останні написані слова:

«Сонця немає. Сніг все ще лежить. Боже, спаси наші душі. Тут ми помремо усі».

Нажаль, більше, чи то документів, чи будь яких інших записів мені знайти не вдалось. Я повернувся до Древнього лісу. Ще раз послухав місцевих жителів, але час спотворив історію, яка передавалась лише усно. Усі сходились на тому, що трапилось жахливе лихо. Люди, які жили на цих теренах до заселення загинули майже усі за загадкових обставин. Села перетворились у цвинтарі, а ті, кому вдалось якимось дивом вижити повторювали лише одне: «Древній ліс – це абсолютне зло. Не можна його будити ні в якому випадку».

Тому на багато десятків років похід у ліс став табу. Але минали роки і пам’ять людська змінювалась, тьмяніла. Сьогодні, люди ще остерігаються Древнього лісу. Вони ще розповідають своїм дітям страшні історії пошепки. Але страху уже не мають. Минуло майже тридцять років з часу першого мого візиту сюди. Нове покоління уже інше. Воно пережило найстрашнішу в історії, Велику Вітчизняну Війну (напис від руки поміж рядків: «цензура. Не називали війну Другою Світовою»). Вони бачили пекло на яву. З приходом Радянської влади, усі архіви Російської імперії вивезли у невідомому напрямку, або знищили. У великій комуністичній державі немає місця містифікаціям і видумкам (напис від руки поміж рядків: «цензура часів СССР»). Тут, за якихось сто п’ятдесят, двісті метрів, відкривають піщаний кар’єр. Індустріалізація країни не припиняється ні на мить.