Розділ 8

Наступного дня, з самого ранку, Оксана і Марко пішли до Василя Васильовича спитати, чи зможе він перекласти написи на кулоні. Та їх спіткала невдача. Василь Васильович був п’ятдесятилітнім холостяком і жив зі своєю пристарілої мамою. Вона то й розповіла, що її син поїхав у обласний центр чи то на якусь конференцію, чи то на лекцію. А повернеться лише на Святу Вечерю.

Діти ніяк не могли дочекатись повернення Професора (так його називали у селі, хоч ніхто достеменно не знав чи він захищав, якусь ступінь чи ні). Кулон, а особливо напис на ньому, не давав спокою. Найбільший інтерес проявляла Оксана. Марко також був зацікавлений, але порив його не був таким сильним. А Іванко і взагалі перестав звертати на нього увагу.

–Кулон, та й кулон. Напис, та й напис, – говорив він, знизуючи плечами.

Зате зі Сніжинкою Іванко, практично, не розлучався. Та й кішка не була проти. Постійно ходила за ним і при першій можливості плигала хлопцеві на руки. Ночами йшла спати до нього в ліжко і тихо муркотіла, вмостившись поруч. Навіть на двір вони виходили разом. Та й коли дядько Микола возив Іванка з Катериною на медогляд у райцентр, Сніжинка за ногами застрибнула в авто і поїхала з ними.

Бровко вже почав обережно ставати на травмовану лапу. Собака майже призвичаївся до Сніжинки, перестав лаяти і лише тихо гарчав, коли їм доводилось пересікатись. Хоч зазвичай старався уникати кішки.

Хлопці спали в кімнаті, де стояла ялинка. Світло не вимикали цілу ніч. Брати не боялись темряви, просто Новорічно-Різдв’яний період мав особливу атмосферу і гірлянди на ялинці прекрасно їй сприяли.

–На добраніч, Марко, – вмостився в ліжко молодший брат, – солодких тобі снів.

–І тобі на добраніч. А Сніжинка уже тут, як тут, – усміхнувся молодший брат у відповідь і як завжди обернувся до стіни.

–Ще б пак. Ми ж її врятували. Вона дуже розумна кішка.

–Я і не сумніваюсь.

Вранці Марко прокинувся першим. Іванко ще спав. Сніжинка скрутилось калачиком хлопцю на грудях і тихенько сопіла. Марко на пальцях пішов до дверей, але зойкнув, коли вступив у щось мокре.

–От від тебе я такого не очікував, Сніжинко. Ніколи в хаті не ходила, а тут на тобі.

Але за якихось тридцять сантиметрів була ще одна калюжа. Марко насупився, розглядаючи мокрі місця. Хлопець придивився уважніше і зрозумів, що ці плями ведуть до Іванкового ліжка. Марко простежив за слідами, але коли вийшов у сіни, не знайшов нічого схожого.

–Дивно, – сказав сам до себе хлопець.

Марко повернувся у кімнату і відкинув ковдру, оголивши ноги Іванка. Постіль і братова піжама, до колін, були вологими.

–Іванко, – потрусив брата за плече Марко. – Прокидайся.

Молодший брат завовтузився і неохоче розплющив одне око.

–Що трапилось?

–Це ти мені скажи, – вказав на ноги Марко.

Іванко важко підвівся, шмигнув носом і потер очі.

–Це якийсь розіграш? – скривився хлопець.

–Від кого? Глянь но сюди, – Марко вказав на мокрі сліди. – Вони ведуть до дверей.

–На двір?

–Можливо, що вели туди. Мама могла витерти, – зробив припущення Марко.

–Думаєш я ходжу уві сні? – запитав Іванко.

–Схоже на те. Ще й добряче по дворі босоніж погуляв. Потрібно мамі розповісти.

–Навіщо? – в голосі хлопця чувся страх.

–Що за дивна реакція? – не зрозумів Марко. – Так запитуєш, немов би мама тебе буде за це сварити. Вона в житті і голос на нас не підвищила.

–Знаю, що не сваритиме, але якось в середині так лячно стало, – Іванко скривився і потер груди, ніби вони пекли, чи свербіли.

Сніжинка зіскочила з ліжка і заходила колами по кімнаті, час від часу наближаючись до дверей.

–В туалет проситься, – вказав на кішку молодший брат.

Марко відчинив двері і сказав заспокійливим голосом:

–В сновиганні ночами немає нічого страшного. Це неприємно, але за звичай минає з віком. Гірше те, що ти пішов босоніж і лише в одній піжамі. Так можна застудитись, а в гіршому випадку і запалення легень вхопити. Я скажу мамі, щоб не залишала ключі в замку на ніч, а десь ховала. Та й діло з кінцем. А по хаті можеш ходити, – Марко усміхнувся.

–Гаразд, - з полегшенням видихнув молодший брат.

Катерина знову почала перейматись. Син то мліє на дворі, то по ночах, ні з того ні з сього, починає ходити. Ще й при такому тріскучому морозі. Щойно одне обстеження пройшли, хоч бери і на друге їдь. Вона, безумовно, скаже лікарю про цей випадок, але зараз серце було не на місці.

Наступного вечора Катерина сховала ключ в кухонну шухляду, за лоток з столовими приборами. Вона чула, чи можливо десь читала, що сновиди можуть виконувати лише прості дії, адже мозок знаходиться в стані сну. Жінка закрила шухляду і усміхнулась до Сніжинки.

–Тепер він точно з хати не вийде, правда, кицю?

****************************************************************************************************************************

–Як таке могло трапитись?

Стривожений голос розбудив Марка. Мама стояла над ліжком Іванка, трималась за обличчя і мало не плакала. До ліжка знову вели мокрі сліди і піжама до колін була волога.

–Що трапилось? – прокинувся Іванко і мало не скрикнув. – Що знову? Мамусю, я не хотів, я не знав, я не винуватий.

–Заспокійся, сину, – обняла хлопця Катерина, – не винуватий, не винуватий. Лиш скажи мені, ти бачив куди я ховала ключ?

–Ні, клянусь, – по щоках хлопця покотились сльози.

–Все, все, заспокійся. Головне, щоб ти не захворів. Ти як почуваєшся? – вона почала пробувати лоб сина губами. – Ніби немає температури.

–Все добре, мамо, я здоровий. Почуваюся прекрасно.

Сніжинка тернулась об лікоть Іванка і замуркотала, примруживши цибулясті очі від задоволення.

–Це добре, – мама поцілувала сина. – Нічого, сьогодні я подбаю про те, щоб ключ тобі у руки не потрапив.

****************************************************************************************************************************