Розділ 4

Цього вечора було не до ялинки. Іванка занесли в кімнату і положили на ліжко. Мама почала роздягати його, а Марка відіслала за фельдшеркою, Ольгою Андріївною. Як тільки Катерина розстебнула куртку, то звідти вискочила кішка. Вона не боялась нічого, а сіла поруч з Іванком, примружила очі і почала вмиватись. А от жінка аж підстрибнув з переляку.

–А ти ще хто? – видихнула з полегшенням Катерина, поклавши руку на груди.

Іванко нерухомо лежав і важко дихав, немов би на груди йому хтось давив, або здушував горлянку. Обличчя хлопця було блідим, а міцно стиснуті губи посиніли.

Бровка Марко поклав у сінях (коридор) на теплий коврик. Він опустив голову і сумними очами дивився навколо. Але, як тільки кішка вибралась з-під куртки, собака стривожився. Він так-сяк піднявся на три лапи і пострибав до дверей, що вели в кімнату, гавкнув кілька раз і неспокійно почав крутитись поруч. Катерина подумала, що прийшла фельдшерка і відкрила двері. Бровко, наскільки міг, швидко проскочив в кімнату і попрямував до Іванка. Собака злісно загарчав на кішку і лизнув своїм шаршавим язиком щоку хлопця.

–Бровко, що з тобою? Ану вийди, – вказала на двері жінка.

Собака винувато глянув на господиню і ще раз лизнув Іванка. Хлопець ворухнувся і застогнав.

–Іванко, синочку, – Катерина кинулась до нього.

–Мамусю, – прошепотів хлопець.

–Дякувати Богу! Як ти почуваєшся?

–Холодно.

–Зараз, – Катерина нашвидкоруч стягнула ковдру з сусіднього ліжка і вкрила сина. – Так краще?

–Угу.

–Що з тобою трапилось?

–Здається, ніби з мене усі сили витягли. Здавалось, що я провалився в інший світ. Мені було дуже страшно.

–Ти вдома, усе гаразд, синочку. Це був лише сон, – вона притулила до його лоба долоню, намагаючись зрозуміти чи є у сина гарячка. – Ніби й не гарячий.

–Мені наснилась дивна істота. Вона була така страшна.

Скрипнули двері, в кімнату забіг Марко, а за ним перевалюючись з ноги на ногу зайшла фельдшерка. Вона важко дихаючи, поставила на стіл свій лікарський саквояж і почала діставати з нього лікарські приладдя.

–Доброго вечора, – привіталась Ольга Андріївна.

–Доброго, – кивнула Катерина.

–Температуру міряли?

–Ні.

–Гаразд, хлопче, підійми руку, поставимо градусник і одразу послухаю тебе.

Фельдшерка вставила стетоскоп в вуха і почала притуляти до оголених грудей хлопця. Вона уважно прислухалась і давала команди: «дихай», «не дихай». Тоді сказала сісти і повторила процедуру зі спиною.

–Лягай, – склала стетоскоп Ольга Андріївна.

–Що з ним? – запитала Катерина.

–Уявлення не маю. З диханням все добре, легені чисті. Зачекаємо, подивимось ще, що з температурою. Та, як би там не було, краще з’їздити в райцентр, в лікарню, здати аналізи.

–Обов’язково, – погодилась жінка.

–Розкажи, Іванку, що трапилось? – взяла за руку хлопця фельдшерка і насупилась. – Яка холодна.

–І блідий він незвично, – примітила Катерина.

–Не знаю, – хлопець переводив переляканий погляд від мами до Ольги Андріївни. – Не можу згадати. Була якась дівчина в старих речах. Схоже на нічну сорочку.

–Це про що він говорить? – Катерина глянула на Марка.

–Уявлення не маю, – знизав плечами хлопець. – І де би могла взятись дівчина в нічній сорочці посеред лісу взимку?

–Вочевидь це марення, – фельдшерка витягла ртутний градусник, піднесла навпроти очей і злегка покрутила, щоб побачити відмітку.

–Що там? – не втерпіла Катерина.

–Тридцять шість градусів рівно. Дивно.

–Що ви маєте на увазі?

–Температура понижена, але несуттєво. Марення бувають аби при гарячці, або при переохолодженні. Першої точно не могло бути, а друге мало б бути критичним. У людей, коли вони замерзають, перед... кінцем, трапляються галюцинації. Ось що, Катю, обов’язково, одразу після Нового Року в поліклініку. А зараз, зроби гарячого чаю, нехай хлопець зігріється і відпочиває. Пити багато рідини.

–Мені уже краще, – надув губи Іванко. – Я б хотів допомогти Марку одягти ялинку.

–Ти набирайся сил, – скуйовдив біляве волосся брата Марко. – Ще завтра буде день. Обіцяю без тебе нічого не робити, – хлопець підняв праву руку. Вказівний і середній палець вказували вгору, інші були зжаті. – А зараз я до дядька Романа, доктора. Потрібно ще до Бровкової лапи подивитись.

Собака, немов зрозумів Марка і лизнув його ліву руку.

Дядько Роман оглянув лапу. Натиснув у кількох місцях, тоді погладив Бровка і підвівся.

–Перелому точно немає. Можливо тріщина, забій, або вивих.

–Гіпс не потрібен? – запитав Марко.

–Ні, – ветеринар усміхнувся. – Собаки розумні. Поки буде боліти, скакатиме на трьох лапах. Чув вислів: заживе, як на собаці?

–Чув.

–Так ось – це правда. Можеш не перейматись, – дядько Роман глянув на кішку, яка скрутилось калачиком поруч з Іванком. – Маєте нову домашню тваринку?

–В лісі знайшли, коли за ялинкою ходили. Як залишити? Не чули, може пропала у кого? – запитав Марко.

–Не чув, – закивав дядько Роман. – Але вона точно не бродяча. Глянь, яка шерсть лискуча. Якщо щось почую, обов’язково скажу. А ти, Іванко, виздоровлюй. З прийдешнім Новим Роком.

–І вас, – в один голос відповіли хлопці.

Дядько Роман ще перекинувся кількома словами з Катериною і вийшов з хати. Пропонував допомогу. Він хороша і добродушна людина. У нього є автомобіль, старенький «Жигулі, копійка». А хворого хлопця в рейсовому автобусі не повезеш.

–Дорослі розійшлись? – сказав Іванко.

–Угу, – кивнув Марко.

–Хочу тобі, щось розповісти. Я знав, що вони мені не повірять. Дорослі взагалі не сприймають нічого, що не можна пояснити. Для них усе казочки, або видумки. Але ти ж ще не дорослий?

–Напевне ні, – скривився Марко.

–Ти ж повіриш мені?

–Звичайно.

–Насправді, я не пам’ятаю, як опинився вдома.

–Тобто?

–Останнє, що можу згадати – як ми витягли Бровка з обриву і ти віддав мені кішку. Не розумію, чому ти її не бачив.