ЧАСТИНА ШОСТА

В якій Волдо знаходить допомогу, 

Але все перевертається з ніг на голову.

Коли Ян прокинувся, Лотара в кімнаті вже не було. Схоже, все вийшло саме так, як вони й домовились. Дивний чужоземець, що так вдало допоміг йому, прикривши спину, та став мимовільним слухачем в момент слабкості Несплячого, перечекав трохи, й рушив, як і збирався до порту. На столі, поруч з вікном лежав прозорий пакетик з червоною пігулкою, та золотавою краплею чужої сили, що лишив йому в подарунок капітан. Якщо це і справді ікринка Золотої Рибини Уру, й все, що кажуть про цю чудину правда - шанси на виживання у Яна добряче зростали. Лотар не був схожим на брехуна, й те, як він розібрався з зміненими, теж багато про що говорило.      

З коридору задзвенів важкий телефон. Це означало, що Яну, вдруге доведеться вийти в темряву нічного Грімволда. 

 Худорлявий, поважного віку чоловік, у темному, оксамитовому костюмі чекав Яна, сидячи на лавці, у дворі дома на вулиці Мулярів. Відкинувшись, він дивився у небо відстороненими, занадто широко посадженими, ніби риб'ячими, очима.   

— Ви вчасно, пане Рід, і це приємно! — Волдо тягнув слова іще більше, ніж при телефонній розмові. 

Навіть у сутінках глупої ночі було видно, як на його шиї набрякли сині вени, а в кутиках роту збирались клаптики білої піни.

— Гарної, клятої ночі, і вам, пане Волдо! — Всміхаючись привітався Ян.

Речник встав, наблизився, та заговорив, намагаючись зловити погляд співбесідника. Від Волдо пахло йодним розчином та водоростями.

— Мені багато відомо про Несплячих загалом, та про вас зокрема. Наприклад я в курсі ваших проблем зі здоров'ям, пане Рід. Що каже ваш лікар?

Слова Речника не справили на Яна належного враження. Він добре знав про місце та вплив цього неприємного типа у міській владній ієрархії. 

— Мій лікар не каже нічого доброго. Дивується, як я ще не перетворився на овоч. Занадто велика площа ураження. Добряча частина мозку ніби “відключена”. І ця “чорна дірка” з кожним роком збільшується.   

Волдо мовчки простягнув Яну візитівку. У відблиску місяця, що визирну з-за хмар, золотом зблиснуло невідоме прізвище та емблема Дому Темних Вод, у вигляді хижої голови морського чудовиська, одночасно схожого на стародавню рибину та восьминога, вписаного в коло.

— Тримайте! Якщо у вас все вийде, пане Ян, я гарантую зустріч з кращими лікарями Грімволда! До спеціалістів такого рівня, вам не потрапити за жодних обставин. Але для Бургомістра, та давнього дому Темних Вод, вони згодяться вам допомогти! — У голосі Речника бриніло зверхнє, вельможне презирство. — Здається я заслуговую на подяку.

— Обійдетеся! — Біль в голові кінцево зник, і Ян, стискаючи в кулаці зімяту візитівку, рушив до арки, що вела на вулицю. — До біса все це. Ходімо, здається у нас є справа!

На темній вулиці Мулярів було тихо та порожньо. Жодного натяку на минулу сутичку, або нападників, що чаїлись у темряві, видно не було. Схоже прихильнки Того хто Спить у Степу вміли приховувати свою діяльність. 

Неподалік вже чекала довга, чорно-лискуча машина, з позолоченими ручками на широких дверцятах та абсолютно чорними вікнами. Волдо мовчки сів поруч з водієм. Ян заліз на заднє сидіння та розвалився на м'якому, шкіряному дивані, що пах шкірою, та, знову ж таки, йодом. Дверцята автоматично зачинились й автівка тихо рушив сплячим містом. Тільки зараз Ян зрозумів що машина пересувається майже безшумно, з тихим, ледь помітним гудінням. Схоже Речник був власником одного з небагатьох у Грімволді автомобіля, обладнаного новітнім, досі майже чарівним, електричним двигуном. 

Вони Їхали мовчки. Потилиці водія, коротко стрижена, та Волдо, у синіх набряклостях вен, хитались у такт руху. Нічний Грімволд мовчав, ніби намагаючись приховати всі свої таємниці до неминучого ранку. Лише на одному з перехресть, майже з підколес відсахнулась висока темна тінь, та швидко зникла у проміжку між будівлями. Хто це був, ян не знав, але по відсутній реакції Волдо стало зрозуміло, що небезпеки для автівки речника дивна сутність представляла. 

Машина плавно загальмувала перед величним будинком, що висився на пагорбі в оточенні красивого саду, десь в нетрях найстарішої, північної частини Грісволда. Темні, як і у всьому місті, вікна будівлі дивились суворо та похмуро. Водій лишився в машині, а Ян з Речником вибрались у прохолоду Грімволдської ночі. 

Зробивши декілька кроків Волдо зупинився. Від кованої брами, їм на зустріч, відділились дві темні, розпливчасті фігури. З тихим дзижчанням вони насувались, і Ян, натягуючи темні рукавички, приготувався до неминучої бійки. Це не були змінені, з яким він стикнувся нещодавно, але, схоже, Грімволд, за одвічною звичкою, підкинув нічним подорожнім якусь з тисячі свої халеп. Проте Волдо навіть не ворухнувся. Лише повільно підняв ліву руку, і нічну вулицю освітив спалах сліпучого, зеленого світла. Коли темрява знов повернула собі владу шлях до обістя Бургомістра був вільний.

— Хто, або що, Давні їх забери, це було? — заспокоюючись промовив Ян.

— Всього-на-всього, найнижчі із створінь Дому Тіней. — Волдо відповідав спокійно, й навіть не обертаючись, продовжив рух до будинку, — Бургомістерство терпить їх на вулицях Грімводлу, лише через те, що ці створіння регулюють, до певної міри, одвічну біду нашого і так неспокійного міста, вуличну злочинність. Чим різноманітніше нічне життя, тим важче комусь одному захопити владу на вулицях, в ті моменти, коли наша чесна поліція бездіє.     

Ян промовчав. Виходило, що на вулицях з'явилась іще якась, нова, та не відома йому дичина. Втім, думки швидко перемикнулись на справу. Дім Бургомістра височів над ними, темною, непривітною скелею.

Високі, оздоблені сріблом двері відчинились, й Волдо, що увійшов першим, жестом запросив Яна до оселі Бургомістра.