ЧАСТИНА ТРЕТЯ

В якій Патрік лякається тіней, 

А допомога приходить з за моря.

Ян повільно провів пальцем по записах на стіні, доки не знайшов потрібний номер. Знову підняв слухавку, дев'ять разів прокрутив великий диск набору номера, та довго слухав далекі гудки. На пятнадцятому телефон клацнув, а слухавка затріщала у вухо роздратованим, хрипким зі сну, голосом.   

— Ну і який, клятий кретин телефонує посеред ночі?

Ян тихо розсміявся, голова відізвалась болем, та мовив, міцно, до хрускоту, стискаючи слухавку. 

— Й тобі гарної ночі, Патріку! — На тому кінці дроту запала тиша, й чоловік продовжив, переходячи до справи, — Мені потрібен препарат, і негайно! 

— Темні володарі, це ти Яні? У тебе що, скінчились знеболювальні? — Ян почув шарудіння паперу, ніби співбесідник гортав великий записник, — Не може бути, все ж було розраховано, й до наступної нашої зустрічі ще три дні! Ти що, знов підвищив дозування? Так не можна Ян! Але, як так, заходь з ранку на кафедру, отримаєш все необхідне. До речі, ми дещо змінили формулу, тому діяти повинно довше …  

— Ні, знеболювального вистачає! — Ян перерва співбесідника, — Я маю на увазі те, над чим ти працював останні пів року. Впевнений, тестові зразки були готові вже декілька тижнів тому. 

За декілька кварталів від вулиці Мулярів, в північній частині Старого Грімволда, Патрік Бренсон, середнього віку чоловік, у блакитній, шовковій піжамі, важко всівся товстою дупою на стілець, та вдягнув окуляри у тонкій, золотавій оправі, остаточно прокидаючись. Ось таких дзвінків він, завідувач великої лабораторії, експериментальної медицини, одного з двох Університетів Грімволда, завше побоювався. Та й взагалі, мати справу з несплячим, це вам не цукровим печивом ласувати.  

— Яні, препарат ще не пройшов остаточного тестування! — З кімнати до вітальні, де стояв дорогий телефонний апарат, зазирнула, застібаючи халат, заспана жінка, з сіточкою на русявому волоссі. 

Патрік шикнув на дружину й та зникла у кімнаті.

— Без цього, я не можу дати гарантію, що оця наша з тобою розмова не буде, для тебе, останньою.

— Чоловіче, не роби мені нерви! Я слідкую за плітками, що повзають навколо ваших розробок. Вибач, така вже специфіка моєї роботи. — Ян зробив декілька кроків коридором, на скільки вистачало телефонного дроту. — Ви, вже як два тижні, закінчили розробку. До цього моменту необхідності у таких твоїх послугах не було, але ситуація стрімко змінилась. Схоже, це справа життя та смерті. А саме одне життя ти мені винен!

Чоловік у блакитній піжамі сіпнувся, згадуючи події минуло річної давнини. Але цей нахабний тип, Ян Рід, мав рацію, бо ж він дійсно врятував його Патріка дружину, від неминучої, та страшної смерті. 

— Мені потрібен препарат, Патріку, й негайно!  

На лінії запала мовчанка. Ян чекав відповіді, а завідувач лабораторії розмірковував, як все краще влаштувати.

— Добре, добре. Давай завтра. Заходь на кафедру! Я, … — але Ян не дав закінчити, фразу.

— У тебе є пів години. Не більше! 

Патрік слухав телефонні гудки. Несплячий поклав слухавку, і це означало що в Грімволді дійсно назріває щось по справжньому небезпечне. 

Дружина знов визирнула з кімнати, коли чоловік, що вже встиг одягнути сірий костюм, прокрутив диск телефона. 

— Машину до мого під'їзду! — почула жінка, і її обличчя витягнулось від здивування, бо ж, у її чоловіка не було звички викликати водія посеред ночі. — Так, я знаю котра година. Мені телефонував лаборант, що чергує вночі. Один з наших експериментальних автоклавів видає аномальні показники температури. Й не мені вам пояснювати, що університету не потрібен вибух у лабораторії. 

Жінка з нерозумінням дивилась на Патріка, але ні на пояснення, ні, тим більше, на сцени та скандали, часу в нього не залишалося.

— Порожньоголові лаборанти можуть не впоратись, — На обличчі чоловіка читалась стурбованість в переміш з розгубленістю. — А вибух у лабораторії дійсно, нікому не потрібен. 

Патрік вигулькнув з лабораторного корпусу, й піднявши комір рушив до паромобіля. Водій палив, в тиші Грімволдської ночі, спершись дупою на капот, й розглядав масивну споруду лабораторного корпусу. 

На завтра планувалось тестування, тому зразків препарату було підготовлено достатньо. Всі записи контролював особисто завідувач лабораторією, тому зникнення одиниці Платник з легкістю спише на невірні пропорції, та інші виробничі проблеми. Плювати, коли основним спонсором та замовникам досліджень виступає Бургомістерстві. Трошки надурити давній Темної Води, змазлювпвши в відомостях було навіть приємно. 

Коли чоловік підходив до паромобіля, від будівлі лабораторії відділ лист дві кутасті, темні постаті. Патрік роззирнувся. Нікого. Схоже привиділось. Що ж, з нервів та недосипу, й не таке буває. 

Паромобіль загудів та рушив у бік площі Трьох Ринків. Якусь мить вулиця лишалась порожньою. Потім із темряви проявилось двійко, віддалено схожих на людей, темних фігур. Вища, тонка та кутаста, й трохи нижча, але набагато ширша за першу. Постаті, що майже зливались з нічною чорнечею, перезирнулись. Контури їх розмились, та заклубочились. Фігури, із легким шурхотом, набираючи швидкість, посунули бруківкою, в ту ж сторону, куди поїхав великий, університетський паромобіль. 

Зірок над головою майже не було, цієї ночі небо над Грімволдом затягли важкі хмари. Ян пройшов крізь порожній, старий двір, в якому грався у щасливі часи дитинства, та опинився на нічній вулиці. Дуже скоро за рогом почувся гуркіт паромобіля. Скрипнули гальма. З за повороту, до нього поспішила знайома постать завідувача університетської лабораторії.

— Такі дзвінки, коли не будь, заженуть мене до могили! — не розводячись на вітання, Патрік витер з обличчя піт, та простяг Яну невеликий паперовий пакунок. — Тримай, але пам'ятай попередження, я ні за що не відповідатиму. Препарат ще не пройшов клінічне дослідження!