ЧАСТИНА ПЕРША

В якій Лотар не лякається пилу у крамниці,

А Себастьян радіє несподіваній зустрічі.

Раніше за всіх, у Грімволді, прокидалась площа Трьох Ринків. Містяни ще додивлялися останні, неспокійні сновидіння, а в серці старого міста, зі скрипом, відкривались численні, дерев'яні завіси вікон крамничних яток. Всюди рухались ділові торговці, вантажники перегукувались хрипкими, з хмільної ночі, голосами. На вітринах з'являвся перший товар. 

Крізь торговий люд, лаючись шиплячою мовою, пройшло двоє роздягнутих до поясу, темношкірих чоловіків. Міцні тіла їх були вкриті дивним, кольоровими татуюваннями. Голову першого прикрашав теракотовий тюрбан, другий ніс на плечі величезну рибину, з гострими плавцями, та криваво-червоними зябрами, пійману у затоці, одразу за крайніми бакенами старого порту. 

Трійка високих постатей, із закритими чорним оксамитом масок обличчями, повільно розсікала вранішній натовп ринку. Сірі, лискучі на вранішньому сонці хітони, приховували стрункі тіла. Лишень плавні рухи ледь окреслювали витончені, жіночі фігури сестер Дому Пилу.

Ранок розквітав над величним Грімволдом. Сонце вигравало на залізних дахах башт Древніх Домів. На бруківку звивистих вулиць виходили перші перехожі. Повз площу Трьох Ринків, з низьким гудінням, проїхав важкий, вкритий кіптявою, паромобіль поштової служби. 

В портовій гавані товсті, чорно білі моруси, із темним пір'ям, та жовтими плямами на головах, важко змахували довгими, загостреними крилами над чисельними човнами, яких у той день, було більше ніж завжди. 

Десь далеко, за околицею, де закінчувались останні промислові квартали, вітер носив навколишніми степами пил, траву та мілке пташине пір'я. 

Хлопчина газетяр, що зайняв вигідну позицію майже в центрі ринкової площі, відкашлявся, міцніше натягнув зелений, потертий кашкет, та заволав, перекрикуючи торговий гомін. 

— Найсвіжіші новини! Тільки у Ранковому Грімволді! Виступ Бургомістра на вчорашньому зібранні Ради міста! З коментарями речника дому Темних Вод, майстра Волдо!

Кремезний чолов'яга, з чорно-сивою бородою, та просоленим морським вітром обличчям, що повільно йшов повз перші ряди Рибової сторони, усміхнувся. Це ім'я йому нічого не говорило. 

— Вісім жертв сонної хвороби за одну ніч! Такого, у нашому місті, не фіксували дуже давно! 

Чоловік, не розуміючи знизав плечима, та рушив далі. Про що саме волав газетяр, було йому не відомо.

— Не пропустіть! Кольорові фотографії з порту! Вперше за десять років, до Грімволда, прибули кораблі об'єднаного торгового флоту Іріданських островів. Схоже, дипломати дому Темних Вод недарма їдять свій хліб!

Газетяр продовжував волати, але чоловік більше його не слухав. Він впевнено йшов площею, згадуючи минуле, поки не зрозумів - один з трьох великих ринків Грімволда остаточно прокинувся. Сірі, випалені сонцем, майже прозорі, очі незнайомця, звично мружились на промені вранішнього світла. Чоловік зупинився, розстібнув важку капітанську шкірянку. На широких грудях, поверх сорочки із білого льону, зблиснув сріблом амулет, у вигляді вродливого, жіночого обличчя, в обрамлені страшних мацаків невідомої, морської потвори. Чоловік провів міцною рукою по чорній бороді. Його погляд зупинився на майстерно намальованій вивісці великої крамниці.

“ВСІ ЧУДА МОРІВ. СЕБАСТЬЯН ВАЛЬДЕР ТА СИНИ” 

Прочитав бородань, здивовано всміхаючись. Схоже, за роки його відсутності, в Грімволді багато що змінилось. 

Повз ятку крамниці, що торгувала багатьма чудами моря, повільно, з неприємним кам'яним стукотом, пройшов волоцюга у брудній, подертій одежині. Обличчя його було частково приховане, давно не митим волоссям. Сивобородий, з огидою, розгледів спотворену розтрісканим скаменінням щоку, та навічно застигле, біле, ніби з алебастру вирізьблене, око.

— Невже ця гидота досі існує? — Здивувався Лотар Муркхарт, притримуючи рукою моряцьку сумку, ніби боячись, що вражені частковим скамянінням пальці, витягнуть у нього декілька срібних пенні.

— Слава Давнім, нехай легкими будуть їх шляхи, кам'яниця майже зникла з вулиць Грімволда.

Поруч з яткою із товаром стояв невисокий, ледь повнявий чоловік. На ідеально поголеному обличчі розквітала посмішка, але зелені очі були професійно насторожені. Рідке, темне волосся було затягнуте у тонкий хвостик. Дорогий костюм з тонкого, коричневого замшу, поєднувався з шкіряним фартухом, що їх носили всі, хто мав справу з обробкою свіжої риби та іншої, набагато дивнішої, морської сволоти. 

— Але, схоже, десь в нетрях каналізаційних лабіринтів, досі швендяє, як мінімум один, Чорний Василіск. — Зелені очі торговця зблиснули ідеєю, у проміннях вранішнього сонця — Сьогодні ж звернусь до сестер Дому Пилу, щоб пришвидшили розв'язання цієї проблеми. Жодна потвора не заважатиме моїй торгівлі!

Крамар з подивом розглядав вранішнього гостя, не звертаючи уваги на волоцюгу, який швидко зник за рогом далекої будівлі поліцейського відділку, з дахом зеленої черепиці. 

— Пізнаю Грімволд, різної гидоти тут вистачить на всіх! - посмішка сховалась в сивій бороді незнайомця. 

— Не вірю своїм очам! — крамар простяг руку, прикрашену золотавими перснямт, в здивованому жесті вітання, — Лотар, чи це ти, старий друже? Скільки ж часу минуло? Я пам'ятаю тебе ще тонковусисм матросом, що злякався першого виходу у велике море, на Старій Ельзі.

Чорнобородий здоровань всміхнувся, та з силою потис протягнуту правицю. 

— Капітан Лотар, друже! Капітан! Й моря, з того часу, я більше не боюсь.

Вони розмовляли більше години. За теревенями, та спогадами юності, що давно минула, перемістилися до крамниці. Спочатку частих покупців брав на себе молодший син Себастьяна. Згодом до еього приєднався й старший. Як дві краплі води, схожий на батька, але в молодості, що одразу відмітив Лотар.