Глава 15

Ось і настало довгоочікуване свято. Ми вирішили відзначати його всією компанією в Емми, оскільки її батьки та молодший брат поїхали гостювати до родичів. У неї був гарний двоповерховий будинок з просторою світлою кухнею, вітальнею з величезним каміном, біля якого зараз виблискувала різнобарвними прикрасами ялинка, і обов’язковими сходами з вигнутими перилами, що вели нагору в спальні. А по периметру - сотні гірлянд. Саме такі будинки найчастіше зображували на різдвяних листівках. Тільки переступивши поріг, ти вже відчуваєш дух Різдва: надзвичайну суміш сосни та мандарин.

Зараз хлопці були зайняті пошуком своїх подарунків, тому в кімнаті коїлося щось неймовірне, поки Ешлі, як завжди, не взяла все в свої руки. Вона командним голосом закликаючи нас до тиші й дотримання порядку, стала посеред вітальні, загороджуючи складені під ялинкою коробки різних розмірів в блискучих обгортках.

  - Гей, панове! Що ви як діти малі! - зробила вона серйозну міну. - По черзі. Кожен спокійно підходить і забирає пакуночок зі своїм ім'ям. Еш уважно оглянула принишклий народ, а потім пустотливо блиснувши очима і з диким криком «Я перша», кинулася до ялинки, весело регочучи.

  - От лисиця хитра! - вигукнув Сем.  - Гаразд, далі я. Всі чули?!

  Пізніше допомагаючи накривати на стіл, я думала над тим, що серед моїх подарунків жодного не виявилося від Ніка. Мені стало дуже прикро, однак я вирішила не звертати на це уваги. Чоловіки - істоти забудькуваті! Так, але про інших-то він згадав. Дивним було те, що Нік щиро подякував мені за книгу, яка дуже йому сподобалася, навіть не почервонівши від незручності, адже він мені нічого не підготував. На автоматі забираючи тарілки в Майка, який подавав мені їх з кухні, я накривала на стіл. В черговий раз підходячи за стравами й не відриваючи очей від підлоги – вся в думках, я взялася за салатницю, та він чомусь не відпускав її. Здивувавшись, я підняла очі й зустрілася з пильним поглядом Ніколаса. Долоні спітніли, а всередині наче щось обірвалось та скотилось вниз. Я не знала, що робити, чого він хоче, та раптом хтось радісно вигукнув:

  - Агов! Ви ж під омелою стоїте. За традицією повинні поцілуватися! - це була Наталі.

  Дійсно, ми стояли під аркою, що з'єднувала кухню й вітальню. А вгорі був прикріплений красивий віночок з ялинових шишок, червоної стрічки та омели. Як я могла не помітити? Сем і Джас схвально засвистіли. Незабаром прибігли й інші, спостерігаючи, як я вчепилася в скляну посудину то відкриваючи, то закриваючи рот.

  - Нічого не поробиш, - прошепотів мені Нік, посміхаючись і видираючи у мене з дерев’яних рук салатницю. І віддав її Майку, що посміхався на всі тридцять два. - Народ вимагає видовища. Ми ж не можемо їх ослухатися, - пригортаючи мене до себе. Коли його губи легенько торкнулися моїх, я вже нікого не бачила, мої очі закрилися і я зарилася пальцями в його волосся, притягуючи все ближче. А коли він увірвався в мій рот – різко й наполегливо, вимогливо навіть, й руки владно притиснули до чоловічих грудей, я вже нічого не чула: ні здивованих вигуків Ешлі, ні сміху Джастіна й Сема, ні бурхливих овацій Ем. Я розчинилася в ньому повністю - зараз тільки Ніколас був центром мого всесвіту.

  Відірвавшись, нарешті, від моїх губ, Нік мовчки, без будь-яких пояснень, повів мене до виходу, на ходу зриваючи з плечиків наш верхній одяг. Я і не подумала чинити опір, бо була готова йти за ним хоч на край світу в цю хвилину. До мене долинули уривки розмови, що набирала обертів у вітальні.

  - Але, ... але я думала, вони... не, в сенсі і не підозрювала, думала, просто посварилися, а тут ... вони, е…ем..., - почулося невиразне бурмотіння Ешлі. Мабуть, їй вперше врізало мову!

  - Так і було, - відповів Майк, єдиний, у кого були рівні спокійні вібрації  в голосі. - Але тепер у них знову все добре.

  - Знову? Як це знову? - зауважив хтось приглушеним голосом. Я не розібрала, оскільки сяк-так накинувши на мої плечі пальто, Ніколас вже тягнув мене на вулицю. Ну і дали ми привід для роздумів на вечір. В машині він усю дорогу тримав мою руку, час від часу поглядаючи, ніби боявся, що я втечу.

 Не встигнувши й поріг квартири переступити, він накинувся на мене з поцілунками, кидаючи одночасно свою куртку десь в кут. Таке нетерпіння з його боку не лякало мене, скоріше навпаки - збуджувало, змушувало відчувати себе бажаною.

  - До тебе чи до мене? - видихнув Нік в перервах між поцілунками, знімаючи з мене верхній одяг.

  - До мене ближче, - відповіла я, пораючись з ґудзиками його сорочки, які ніяк не хотіли піддаватися моїм тремтячим пальцям. Ми буквально ввалилися в мою кімнату, продовжуючи несамовито цілуватися. Та несподівано він чомусь завмер і подивився мені в очі:

  - Ти не передумала? - його руки обхопили моє обличчя, великі пальці ніжно гладили скроні, змушуючи розслабитися. Я бачила, як важко йому дається ця заминка, тому повільно похитала головою. Ніколас полегшено зітхнув. - Я найбільше боявся, ти скажеш, що передумала, - він дістав з кишені маленьку коробочку, перев'язану блакитною стрічкою. - У мене дещо є для тебе. Відкрий.

  Він не забув, радісно майнуло в моїй голові, він не забув про мене. Це виявився тоненький золотий ланцюжок з кулоном у вигляді сердечка.

  - Це не просто кулон, Лілі, - сказав Нік тихо. Я здивовано подивилася на нього, і тоді він клацнув замочком, відкриваючи його на дві половинки.  Всередині знаходилися дві мініатюрні фотографії моїх батьків. Сльози швидко закапали з моїх очей, і я кинулася йому на шию, не знаючи, як висловити подяку за такий чудовий подарунок.