Глава 12

Минуло вже майже два тижні відтоді, як Ніколас і я неофіційно були разом.  Ми вирішили поки не говорити нікому про це, чомусь і мені і йому не хотілося зараз ділитися нашим щастям з іншими. Кажуть же, що воно любить тишу… Ніхто ні про що не здогадувався, принаймні ми так думали. Але приховувати свої стосунки було все важче й важче. Ми проводили кожну вільну хвилину разом, наскільки це було можливо, щоразу вигадуючи безглузді причини відсутності вдома: бібліотека у мене, тренування в нього. Хоча доля правди іноді тут проскакувала. Ми лише упускали те, що якщо я займалася в читальному залі, то поруч завжди сидів Нік, креслячи щось у своїй папці. Він ніколи не показував мені що саме, повністю ігноруючи мої прохання. А в разі його тренувань з баскетболу, вже я чекала їх закінчення, рахуючи хвилини. Я ні крапельки не перебільшувала, кажучи це. Мені хотілося проводити з ним весь свій час: просто говорити, жартувати, сміятися через дрібниці, цілуватися. Далі справа не йшла. І не тому, що я не хотіла, Нік чомусь вагався. Причину я зрозуміти не могла. Іноді він доводив мене до непритомного стану своїми поцілунками і пестощами, але ніколи не завершував все до кінця, хоча мучив й себе при цьому.  Я ж бачила, в якому стані Нік перебував після наших палких обіймів де-небудь наодинці.  Ще трохи і я забуду про свою гордість та почну благати його. Мені хотілося зробити це саме з ним, щоб він був моїм першим чоловіком. Щоранку, за сніданком, виряджаючись лише в коротенькі шортики та маєчку, яка ледь доходила мені до пупка, я багато разів ловила на собі його погляд, що горів бажанням. Зізнаюся, я робила це навмисно, але він все одно не здавався. Може, я не досить сексуальна?  Або не вмію підкреслити це, як інші? Так, в цьому питанні у мене велика прогалина. Це гнітило мене, поки сьогодні вранці Ніколасу не увірвався терпець.  Я мила посуд, в той час як він сидів і жував мовчки яблуко, спостерігаючи за мною. Оскільки була субота, Ешлі вирішила поніжитися в ліжку довше, попередивши всіх напередодні не будити її. Як я і передбачала раніше, вона всю ніч з четверга на п'ятницю просиділа над своєю доповіддю і тепер відсиплялася.  В черговий раз, коли я знову потягнулася до полиці на носочках, ставлячи тарілку, Нік схопився, і за дві секунди опинившись біля мийки, розвернув мене до себе.

  - Бог мій, жінко! - вигукнув він, хапаючи мене за плечі  В очах палахкотіло зелене полум'я. - Ти хочеш, щоб я тебе взяв прямо тут на кухні, чи що? Май совість!

  Я розгубилася, і на свій сором густо почервоніла. Не знаючи, що відповісти, я лише часто кліпала, дивлячись на нього. Це було грубо з його боку так говорити, але в душі прокидалася нечувана радість від того, що я небайдужа йому, що все-таки зуміла викликати у нього бажання, нехай він і стримує його з якихось незрозумілих мені причин.

  Дуже часто ми приїжджали в ту місцину, з видом на Маунт-Лі, воно вже стало свого роду свідком наших таємних побачень. Це був затишний куточок тільки для нас двох.  Саме тут Нік відкривався мені з іншого боку.  Він розповідав мені про все на світі, ділився своїми поглядами, спостереженнями, мріями. Я відповідала йому тим же. Часом ми сперечалися до хрипоти, з'ясовуючи, наприклад, хто кращий: The Rolling Stone чи The Beatles? Всі ці суперечки закінчувалися однаково - п'янкими поцілунками. Як мені подобалися такі моменти! Всі ці дні я перебувала десь в хмарах, не бажаючи спускатися на землю.  Тільки ось довелося один раз. На одній із перерв мене перехопила Синтія по дорозі в їдальню, боляче схопивши за руку:

 - Думаєш, ти його отримаєш? - зло прошипіла вона. - Дурепа. Він з тобою спить лише тому, що далеко ходити не треба! Все під боком. Зручно!

  - Що ти мелеш? - вирвала я руку з її кігтів. Мене аж покоробило від її несправедливих звинувачень.

  - Бачила я, як ти бігла до нього в машину, - скривилася вона презирливо.  - Одна. Без Ешлі.

  - Це що злочин? - обурилася я. Не вистачало ще, щоб я звітувала перед нею.

  - Запам'ятай гарненько: він покористується тобою і викине як непотрібну річ! - застерегла Синтія, підвищуючи голос.

  - Як тебе?! - не втрималася я. Знаю, що це було жорстоко, але вона не залишила мені вибору. Її рука вже піднялася - мала намір вдарити мене по обличчю, але моє тихе, зі сталевими нотками в голосі "тільки посмій" зупинило блондинку.

  - Ти пошкодуєш про це, - кинула вона, забираючись геть.

  Просто не треба звертати уваги на цю недоумкувату, переконувала я себе, але на серці шкребло. Настрою наче й не було. А що, як вона має рацію? Де гарантія, що він мене не кине? Синтія зробила свою справу - посіяла зерна сумнівів в моїй душі. Ці думки не давали мені спокою цілий день. На всі розпитування Ніка, що зі мною, я відмовчувалася. Поступово я заспокоїлася, але десь глибоко всередині оселився страх, що час від часу стискав моє серце холодними щупальцями.

  Під час наших спільних розваг з друзями мені було боляче дивитися, як на Ніколаса вішаються, в прямому сенсі цього слова, дівчата. Всі як на підбір: красиві, з модельними фігурами, а головне доступні. Він акуратно їх відшивав, викликаючи град запитань у хлопців, і не відповідаючи на жодне з них. Сем лаявся, не розуміючи в чому справа, а Майк лише злегка посміхався, поглядаючи в мій бік. Він знав або здогадувався, звідки вітер дме. Мене ж з'їдали ревнощі, а я не могла заявити, що Нік - мій. Поки не могла. Тому ми вирішили, нарешті, оголосити всім, що ми – пара. Слушна нагода випала на вечірці, яку влаштовувала Емма на честь Деніела. Останні дні він багато часу проводив з нами, подружившись з усіма, а найбільше - з Ем. Завтра Ден повинен був їхати в Нью-Йорк назад, завіривши дівчину, що буде писати їй і дзвонити щодня. Чи серйозно у них це, час покаже, а поки що всі насолоджувалися гарною музикою, випивкою і спілкуванням.