Глава 6

P.S.Приємного читання! Не дуже осуджуйте Ніка, він такий як є...

До вечора мій настрій анітрохи не поліпшився. Начебто і погода, і хороша компанія сприяли цьому, проте я аж кипів. Винна в цьому мала бестія з разюче синіми очима, що з якогось дива напустила на себе дурнувату дружелюбність?!  Цілу годину крутилася поблизу, повільно зводячи з розуму і доводячи до сказу.  Може, тобі це допомогти, може, те. З ложечки хіба що не годувала! І все це дійство супроводжувалося такою ангельською посмішкою і безневинними очима, що хотілося взяти її і потрясти добре. Так, щоб відразу перестала ламати цю комедію!  А ще краще - перекинути через плече, потягти в ліс ... і зацілувати до смерті. Так, стоп. Назад. Щось мені не подобався хід моїх думок останнім часом. Я підкинув кілька сухих гілок в багаття, і він спалахнув яскравими іскрами, злітаючи вгору. Ми сиділи на повалених колодах, утворивши невелике коло, і тримали в руках зефір на заточених паличках.  Емма попросила Майка заспівати що-небудь, він дуже гарно грав на гітарі. Тому зараз він виконував  стару сумну пісню про неможливе кохання, і всі якось занурилися в свої думки й притихли. Це була улюблена пісня Наталі, тому вона тихенько підспівувала, притулившись до Майка і поклавши голову на плече. Її тоненький голосочок дуже гармоніював з його глибоким баритоном.

  Я любив їх слухати, вони заворожували. Це єдина, із знайомих мені пар, яка дійсно була щаслива лише від того, що вони разом.  Їм більше нічого не було потрібно. Дивлячись на них, я задався питанням. Можливо, це не так уже й погано, закохатися і провести все життя з однією жінкою? Мимоволі, мої очі знайшли Ліліан. Схиливши голову набік, від чого її волосся переливалося в спалахах вогню, вона сиділа навпроти разом з Еш, і задумливо дивилася на багаття. У погляді - смуток.  Про що думає?  Що згадує?  Я хотів знати все.  Невже втрачене кохання?  Може, у неї там, в Сан-Франциско, хтось залишився?  І вона сумує? Не вірю. Неможливо. А чому б і ні? Від цього припущення, мої руки стиснулися самі собою в кулаки. Я дивно почувався. Спочатку не міг зрозуміти в чому річ, а потім божевільна здогадка майнула в моїй свідомості.  І перевернула мій світ з ніг на голову! Ревнощі... Я не міг поворухнутися, так налякав мене цей факт. Те, що я зараз відчуваю - ревнощі?  Паніка охопила мене.  Я ревную.  І до кого?  Мною ж вигаданого суперника? Ідіот! Який суперник?! Я ж навіть з нею не ... Хтось кличе мене?

  - Нік, д ... друже!  - аж гикав від сміху Сем, тримаючись за живіт.  Твій зефір вже того... згорів! Я стрепенувся і подивився на те, що залишилося від білого солодкого шматочка. Нічого. Почала горіти тоненька паличка, на яку він був наколотий.

  - Безперечно, йому більше до смаку смажені гілки!  - підтакнув Джас.  Оглушливий регіт рознісся по лісі.

  - Прокляття!  - я кинув її у вогонь.

  - Майк! – не перестаючи хихотіти, звернулася до нього Ешлі.  - Ти ввів мого братика в транс своєю піснею!

  - Дивно, - стримуючи сміх, що рвався назовні, промовив той. - Завжди думав, що добре співаю.

  - Швидше за все, - похитав головою Сем, - він не міг згадати всіх своїх коханих, з якими розлучився! Це ж треба з десяти років починати, як не як!  І зайшовся знову в нападі нестримного реготу.

  - Зараз твоїх порахуємо! - огризнувся я, схопивши його жартома за шию, погрожуючи звернути її.

  - Гаразд, хлопці, - втрутилася Наталі, - вистачить дуріти! Уже й спати пора, - позіхнула вона, прикриваючи рот долонею. Майк красномовно усміхнувся їй.

  - Ой, не смішіть мої кросівки!  - фиркнув Джастін, всім своїм виглядом показуючи, що так він і повірив в те, що вони раптом захотіли спати.

  - Добре, - схопилася Еш. – Потрібно якось розміститися. Отже, маємо два двоспальні намети і один на чотири людини. Звичайно, Майк і Наталі претендують на окремий. Це ми вже зрозуміли, їм не потрібні свідки! - підморгнула вона. - Значить, я, Ем і Сем з Джастіном займаємо чотириспальний,   ну, а Лілі залишиться з Ніком, їм не звикати. Вони й так сплять разом, - продовжувала командувати моя сестричка, нахиляючись в цей момент за светром, навіть не подумавши, що вона ляпнула. Всі здивовано обернулися до мене з німим запитанням в очах. Ліліан аж почервоніла від збентеження, не знаючи, що відповісти. - В сенсі, під одним дахом, - додала Ешлі, як ні в чому не бувало піднімаючись і струшуючи зелений блейзер. Ці три слова розрядили атмосферу, викликавши усмішки в Емми та Майка.

  Трясця їй.  З тим же самим успіхом моя сестра могла відправити мене на гільйотину.

  - Я голосно хроплю, - буркнув я, не піднімаючи очей.

  - Ой, не вигадуй Ніккі!  Це не правда, - знайшлася з відповіддю Еш.  - Тим більше, Сем і Джас вже точно не дадуть заснути Лілі, розмовляючи про все підряд і чіпляючись. Ми-то з Еммою знаємо, як з ними справлятися. Останні ображено загуділи. Ліліан мовчки слухала нашу розмову, закусивши губу від хвилювання. Я зустрів її погляд, і зрозумів, що ця нічка обіцяє бути нелегкою для нас обох.

Я відтягував той момент, коли потрібно буде йти в намет, як міг, придумуючи для себе чергові завдання: багаття загасити, перевірити чи все ми зібрали, знову подивитися, чи не горить вогонь, зібрати сміття тощо. Але водночас хотілося кинути все і побігти до неї. Може, вже заснула?  А, може, чекає мене? Дурниці. Дурниці все це!

  Біля намету було тихо.  Я заліз всередину і сів навпочіпки, щоб закрити блискавку. Яскраво світив місяць, тому я добре бачив обриси фігури Лілі. Вона вже постелила, і тепер лежала, як я встиг помітити, у своїй улюбленій позі - клубочком, притиснувши коліна до живота. Так зворушливо. Ковдра була натягнуто до самого підборіддя.  Невже їй холодно, подумав я. Адже ночі тут теплі, близько двадцяти одного градуса. Обережно просуваючись в інший кут намету, я намагався її не потривожити. Місця було дуже мало, особливо для хлопця, зріст якого - шість футів і два дюйми (приблизно 1.83 м). Нарешті вмостившись, я почув тихий голос Лілі: