В кімнату ввірвалася Ешлі, як завжди, не постукавши. Її карі очі горіли, а губи щоразу розтягувалися в широкій посмішці. Одягнена за останньою модою і з крутою зачіскою в стилі "творчий безлад", вона плюхнулася на моє ліжко.
- Ти не повіриш! - вигукнула моя сестра. Ось після таких слів я готовий вже бігти від неї світ за очі. Я люблю свою сестру, але іноді її витівки і божевільні ідеї доводять мене до сказу. І зараз, як я розумію, вона знову щось задумала або вже накоїла. З неї станеться! Ми два роки живемо самі в нашій трикімнатній квартирі, поки наші батьки - вчені, зайняті важливою місією, подорожують по всьому світу. Так, що у нас повна свобода. Я не можу сказати, що раніше її не було, мама й тато, дуже просунуті, дозволяли нам майже все, але вони хоч якось стримували мою сестру. В університеті, де Ешлі вже закінчила перший курс, а я другий, вона відома всім як "відчайдушна Еш", чиї витівки пробачають навіть викладачі, піддаючись її харизмі та життєрадісності.
Відірвавшись від комп'ютера, я подивився на неї, примруживши очі і насупивши брови. Втім, це ніколи не діяло.
- Що ти знову виробила? - запитав я. Незрозуміла тривога закралася в моє серце. Спостерігаючи за нею, мені здалося, що це вже щось серйозніше, ніж просто солона кава на сніданок, заради сміху, або ж бойкот викладачеві з французької, який мучив непосильними домашніми завданнями. Згадавши, дівчат в купальниках на чолі з Ешлі та з плакатами в руках, я похитав головою.
- Ну, не будь занудою, Ніккі! Пам'ятаєш, коли ми ще жили в Сан-Франциско, до переїзду в Лос-Анджелес, у мене була подруга, Ліліан, - защебетала Ешлі. Так ось, вона переводиться в наш університет, і я запропонувала їй пожити у нас. Навіщо квартиру знімати, якщо у нас пустує кімната. І мені буде не нудно, - випалила моя сестричка на одному диханні.
- Що? Що ти зробила? – я просто вибухнув. - А мене ти запитати забула? Я був шокований. У мене неясно вималювався в голові образ такого собі гидкого каченяти, з худою шиєю і ручками. Коли це було? Здається шість років тому ми переїхали в ЛА. Я кілька разів бачив цю подружку у нас вдома. Невже Ешлі спілкувалася з нею всі ці роки. Оце здивувала! Найбільш непостійна людина - це моя сестра. Хоча, якщо чесно, то і я не краще. Щотижня я зустрічався з новою дівчиною. Хіба я винен, що вони вішаються на мене?!
- Та не кричи ти, - гримнула на мене Еш. - У неї трагедія: батько загинув в автокатастрофі, а вона дивом вижила. З мачухою не дуже ладнають. Тепер розумієш? Лілі треба трохи забутися і продовжувати жити, тут на новому місці. А я допоможу їй.
- Коли це сталося? - мій гнів якось вщухнув і навіть стало трохи соромно за свою реакцію.
- Всього вісім місяців тому. У неї бабуся десь є, але вона вже старенька. Загалом, Ліліан приїде за тиждень до навчання.
- Тобто, завтра!? І ти тільки зараз про це говориш!? - я знову почав сердитися.
- Пробач, вилетіло з голови. - І схопившись з ліжка, чмокнула мене в щоку. - Ти найкращий брат!
Двері зачинилися. В цей момент я хотів убити свою сестричку. Ось так, вдерлася, поставила перед фактом, і вшилася без покарання. Думка, що хтось чужий буде жити в нашій квартирі, зводила з розуму. Я все розумів, і Ешлі з її бажанням допомогти, і горе цієї дівчинки, але це й моє життя. І я не хотів його міняти і під когось підлаштовуватися. Боже, я вже починав тихо ненавидіти цю Лілі за те, що вона вривалася в мій особистий простір. Всередині у мене все кипіло від люті, але зовні я був спокійний. Одна з моїх переваг - я вмію добре приховувати те, що відчуваю. З одного боку, я співчував, а з іншого – чорти б вхопили цю Ліліан! Я егоїст?! Хай так…
Оголосили посадку. Я була настільки напружена, що почали тремтіти руки. Ні, я не боялася літати, це нове життя лякало мене. Що мене чекає? Вперше за довгий час, я ніби стрепенулася. До цього одна депресія, погляди повні жалю, співчутливі усмішки. Хотілося замкнутися і нікого не бачити. Не могла більше терпіти. Тому вирішила переїхати і почати все спочатку. Проте, дещо я ніколи не забуду: скрегіт шин і удар, такий сильний, що мене викинуло з машини. Батько... Сльоза скотилася по моїй щоці, і я швидко її витерла, щоб ніхто не помітив. Ну чому я не сіла поруч з ним, спереду? Тоді все і закінчилося б. Ми їхали додому від бабусі, лив дощ, і тато не впорався з машиною. Аварія сталася так швидко... Іноді я бачила це знов як наяву в своїх нічних кошмарах, і все повторювалося. Від свого моторошного крику я прокидалася.
Ешлі. Я згадала про Ешлі. Нарешті побачу її. Як не вистачало мені моєї подруги. Вона одна розуміла мене і не лізла в душу. Після того, як вона поїхала, ми переписувалися, інколи зідзвонювалися. Але я не знаю, чи витримаю я її життєрадісність зараз. Вона вміла і мертвого розворушити. Її аргументи переконали мене прийняти пропозицію жити разом, але бентежила одна обставина. Брат Ешлі. Ніколас. Як він це сприйме? Подруга запевняла, що Нік не буде проти. З великим небажанням я погодилася, але на душі шкребло.
У залі аеропорту не було де яблуку впасти. Всюди люди з валізами, одні обіймаються, радіючи зустрічі, інші чекають. Я обвела натовп поглядом і натрапила на величезний плакат з моїм ім'ям і кульки. Це в стилі Ешлі! Та вже кинулася мені на шию, я обняла її, і ми, радіючи і плачучи одночасно, пішли до виходу.
- Я так рада тебе бачити, так сумувала. Тут навіть поговорити ні з ким, - вигукнула вона.
#10347 в Любовні романи
#4044 в Сучасний любовний роман
#2550 в Молодіжна проза
Відредаговано: 20.09.2020