Розділ 75

Ліан прокинувся від м’якого світла, що грало на його обличчі. Він повільно відкрив очі і побачив Талірею, яка вже не спала. Вона сиділа поруч, схрестивши ноги, і дивилася на схід сонця над озером.

Ранкове світло огортало її профіль, підкреслюючи витончені риси обличчя і розпущене волосся, що падало на плечі. Вона виглядала задумливою, трохи стурбованою, і Ліан відчув у грудях м’який укол тривоги за неї.

Він обережно підвівся, сідаючи поруч, і обійняв її за плечі.
— Як давно ти не спиш? — тихо запитав він, цілуючи її скроню.

Талірея притулилася до нього, торкаючись щокою до його плеча.
— Трохи. Я… думала.

— Про що?

Вона зробила глибокий вдих, вдивляючись у спокійні хвилі озера.
— Про наступні світи. Про те, що нас чекає, — тихо сказала вона, повертаючись до нього. — Ліане, перший світ був складним. Але Ніктара попереджала, що наступні будуть ще важчими. І я думаю… нам потрібна стратегія. План.

Ліан кивнув, його рука м’яко ковзнула по її плечу, обіймаючи ніжно.
— Ти маєш рацію. Ми не можемо просто входити в кожен світ наосліп. — Він замислився, дивлячись на відблиски сонця у воді. — Що ти пропонуєш?

Талірея обернулася до нього повністю, взявши його руки в свої.
— Перше, що нам потрібно зрозуміти, — це наші сильні і слабкі сторони. Як партнерів. Як команду.

Ліан усміхнувся, відчуваючи серйозність її погляду.
— Добре. Почнемо з сильних сторін.

— Найбільша наша сила — це гармонія, — сказала Талірея, стискаючи його руки у своїх. — Коли ми з’єднуємо нашу магію, вона стає не просто сильнішою. Вона стає… іншою. Творящою. Цілющою. Балансуючою.

— Як тоді, коли ми заспокоїли Первісну, — кивнув Ліан. — І перетворили Ентропію.

— Так, — тихо підтвердила Талірея. — Але є проблема. Ця гармонія вимагає повного злиття. Повної концентрації. Якщо нас розділять під час битви… якщо один із нас буде атакований, поки інший створює магію…

— Ми будемо вразливими, — закінчив Ліан, відчуваючи серйозність ситуації.

Талірея кивнула, погляд став ще більш зосередженим.
— Саме тому в першому світі Ентропія майже перемогла нас. Вона атакувала, поки ми були окремо. І лише коли ми з’єдналися, ми змогли її трансформувати.

Ліан дивився на їхні переплетені руки, відчуваючи силу цього зв’язку.
— Тоді нам потрібно навчитися двом речам. Перше — як швидше з’єднуватися. Щоб навіть якщо нас розділять, ми могли миттєво повернутися до гармонії.

— А друге? — тихо запитала Талірея.

— Друге — як захищати одне одного, поки один із нас створює магію, — відповів Ліан, дивлячись їй у очі. — У першому світі ти створювала атаку, а я тримав щит. Це спрацювало. Але якби Ентропія була сильнішою… мій щит міг не витримати.

Талірея кивнула, її вираз обличчя став серйозним.
— Ти маєш рацію. Нам потрібно тренуватися. Практикувати різні сценарії. — Вона торкнулася його рук. — Я можу навчити тебе складніших захисних технік, а ти…

Вона завагалася, і Ліан помітив у її очах легку вразливість.
— Чому? — тихо запитав він.

Талірея відвела погляд, і сльози блиснули в її очах.
— Я була богинею мільйони років. Я звикла битися сама. Захищати інших, але ніколи… ніколи не дозволяти іншим прикривати мене. — Вона подивилася на нього, і її голос трохи зламався. — Мені важко довіряти комусь настільки, щоб дозволити йому прикрити мою спину.

Ліан обережно обхопив її обличчя долонями.
— Навіть мені?

Талірея кивнула, схлипнувши.
— Я довіряю тобі повністю. Але інстинкти… вони сильні. Коли починається битва, я автоматично намагаюся захистити тебе, навіть якщо це означає залишити себе відкритою.

Ліан притягнув її до себе, обіймаючи міцно.
— Тоді ми попрацюємо над цим. Разом. — Він поцілував її чоло. — Я навчу тебе довіряти мені у битві так само, як ти довіряєш мені в усьому іншому.

Талірея притулилася до його грудей, відчуваючи тепло і безпеку.
— Дякую, — прошепотіла вона, закриваючи очі.

Вони сиділи довго, просто тримаючи одне одного, слухаючи відлуння ранкового вітру і плескіт хвиль.

— Є ще одна річ, — нарешті тихо заговорив Ліан.

Талірея підняла голову, повертаючи до нього обличчя.
— Яка?

— Кожен Занепалий Світ має свою причину занепаду. У першому світі це була Ентропія — дисбаланс між життям і смертю. — Він дивився на небо, поглиблюючи серйозність слів. — Але Ніктара попереджала, що наступні світи будуть різними. Різні причини. Різні виклики.

Талірея кивнула, її очі блищали вранковим світлом.
— Так. Деякі світи можуть бути зруйновані війною богів. Інші — природними катаклізмами. Треті — магічними хворобами.

— Тоді нам потрібно бути готовими до всього, — сказав Ліан. — Не лише до битв. А й до дипломатії, лікування, відновлення.

Талірея усміхнулася, торкаючись його щоки.
— Ти думаєш як справжній бог. Не лише про силу, а про мудрість.

Ліан посміхнувся у відповідь.
— У мене хороша вчителька.

Вони поцілувалися — коротко, ніжно, відчуваючи тепло ранку і єдність.

— А як щодо нас? — тихо запитала Талірея. — Нашої енергії? У першому світі ми були виснажені після битви. Якщо наступний світ буде ще складнішим…

Ліан замислився.
— Нам потрібно навчитися краще управляти нашою магією. Не витрачати все одразу. — Він обережно взяв її руки. — Можливо, ти можеш показати мені, як боги зберігають енергію під час довгих битв?

— Так. Це називається "потокове дихання". Ти не випускаєш всю магію одразу, а дозволяєш їй текти рівномірно, як річка. — Вона стисло погладила його долоні. — Я навчу тебе. Це допоможе нам обом триматися довше.

Ліан стиснув її руки, відчуваючи силу і спокій.
— Добре. Тоді у нас є план. — Він почав перераховувати на пальцях. — Перше — тренування швидкого з’єднання. Друге — практика захисту один одного. Третє — навчання потоковому диханню. Четверте — підготовка до різних типів загроз.

Талірея усміхнулася, притискаючись до нього.
— Це хороший план. Але є ще п’яте.