Розділ 73

Коли вони вийшли з порталу, перед ними розкрився зовсім інший світ. Простір був величним і чужим, наповненим таємничою силою.

Це була величезна зала — настільки грандіозна, що стеля губилася високо в мерехтливій імлі. Підлога з білого мармуру відбивала м’яке внутрішнє світло, немов сама кам’яна поверхня дихала. Уздовж залу височіли колони — кожна пульсувала власним кольором, втілюючи окремий аспект магії: життя, смерть, час, стихії, світло й тінь.

В центрі, навколо величезного круглого столу, сиділи боги. Десятки богів.

Ліан інстинктивно стиснув руку Таліреї. Через їхній зв’язок він відчув її здивування і приховану настороженість.

— Що це?.. — тихо запитав він.

— Рада богів, — тихо відповіла Талірея. — Я не була тут століттями. Вони збираються лише тоді, коли щось загрожує всім світам або змінює їх назавжди.

Ліан вдивлявся в присутніх. Декого він упізнав одразу: Тераніс, Ігнара і Луміель — ті самі, що раніше визнали його. Моріал сидів осторонь, спостерігаючи за всім із ленивою, але проникливою цікавістю. Ніктара стояла біля входу, прихилившись до колони й усміхаючись своєю загадковою усмішкою.

Але були й інші.
Високий чоловік із короною з блискавок, від якої тріщало повітря. Жінка з мідною шкірою й очима, що палали, мов розпечене вугілля. Андрогінна постать, ніби виткана з чистого світла, без чітких рис, але з присутністю, що змушувала серце битися швидше.

І всі вони дивилися на Ліана та Талірею.

Золотий бог — один зі Старших, той самий, що судив їх раніше, — підвівся з головного місця.

— Талірео, донько Сяйва. Ліане, новонароджений боже. Підійдіть ближче.

Його голос не був суворим, але звучав абсолютною владою. Це не був запит — це був наказ.

Вони обмінялися коротким поглядом і рушили вперед, не розпускаючи рук. Коли зупинилися в центрі зали, золотий бог заговорив знову:

— Ми зібралися тут, бо ваші вчинки досягли кожного куточка реальності. Ви заспокоїли Первісну, відновили Занепалий Світ, перетворили Ентропію з руйнівної сили на інструмент балансу.

Він зробив паузу, дозволяючи словам осісти.

— І кожен із нас має власну думку щодо цього.

Тераніс підвівся, його глибокий голос прокотився залом, мов відлуння гір:

— Їхні вчинки підтверджують мої підозри. Союз смертного й богині — не порушення природи. Він може стати силою творення. Вони зробили те, чого ми, старші й могутніші, не змогли: повернули життя там, де століттями була лише порожнеча.

Ігнара кивнула. Її червоне волосся спалахнуло, мов полум’я:

— Їхня гармонія — не слабкість. Це нова форма магії. І ми повинні це визнати.

Та інша постать різко підвелася — чоловік із короною блискавок. Його погляд був холодним, безжальним.

— Я не згоден, — прогримів він. — Вони досягли багато, але якою ціною? Зруйнували древні традиції. Смертний став богом. Це небезпечний прецедент.

Жінка з мідною шкірою підвелася слідом:

— Межі існують не просто так. Смертні — смертні, боги — боги. Порушення цих меж загрожує балансу.

Талірея стискала руку Ліана так сильно, що він відчув біль. Через зв’язок він уловив її гнів, її бажання захистити його будь-якою ціною.

Але першим уперед ступив Ліан:

— Можу я сказати? — голос його прозвучав упевнено.

Зеріон насупився:
— Смертний…

— Я не смертний, — твердо перебив Ліан. — Уже ні. Я пройшов перетворення. Витримав випробування Старших. Я заспокоїв Первісну. Відновив Занепалий Світ. Я заслужив право називатися богом. І ніхто тут не може це заперечити.

У залі запала тиша.

Зеріон дивився на нього з відвертим здивуванням. Інші боги переглядалися між собою.

Нарешті заговорила жінка з мідною шкірою:

— Ти говориш надто сміливо для того, хто молодший за століття.

— Я говорю правду, — не відводячи погляду, відповів Ліан. — І якщо мій вік або походження роблять мене менш гідним, можливо, ваша мудрість не така глибока, як ви вважаєте.

Хтось тихо втягнув повітря. І раптом Моріал розсміявся — глибоко, щиро:

— Мені подобається цей хлопець. Він не боїться нас. І не вибачається за те, ким є. Ознака справжнього бога.

Луміель підвелися, їхній м’який голос огорнув залу:

— Я теж вважаю, що Ліан заслужив визнання. Але справа не лише в ньому. Питання в прецеденті. Чи дозволимо іншим смертним іти цим шляхом?

Золотий бог підняв руку, зупиняючи суперечки:
— Досить.

Усі замовкли.

— Ліан не став богом лише через любов. Він став ним, бо витримав те, що знищує навіть сильних. Бо його душа виявилася достатньо міцною. Бо він довів свою цінність вчинками.

Він подивився на Зеріона й Елару:
— Якщо інший смертний зможе пройти те саме — він теж стане богом. Але скільки таких існує? Один із тисячі? Один із мільйона?

Зеріон повільно кивнув.
— Більшість не виживе.

Елара кивнула слідом, хоч і неохоче:
— Добре. Але якщо він справді бог, нехай доведе це не одним світом. Існують десятки Занепалих Світів. Відновіть їх усі — і ніхто не поставить під сумнів ваш союз.

— Ні, — тихо сказала Талірея, ступивши вперед. — Вона має рацію. Якщо ми хочемо повного визнання — ми зробимо більше.

Вона подивилася на Ліана:
— Ми відновимо всі світи.

— Усі до єдиного, — усміхнувся Ліан.

Золотий бог уперше посміхнувся:
— Тоді нехай буде так.

Над столом з’явився образ десятків світів:
— Це ваша місія. Приймаєте?

— Приймаємо, — відповіли вони разом.

Боги почали розходитись.

— Доведіть, що я помилявся, — сказав Зеріон наостанок.

— Доведемо, — відповів Ліан.

Коли всі зникли, залишилася лише Ніктара:
— Відпочиньте, — сказала вона. — Наступний світ буде складнішим.

Ліан і Талірея залишилися в залі, тримаючись за руки.

— З тобою — так, — прошепотів він.

І вони разом ступили в портал, знаючи: попереду довгий шлях. Але разом вони здолають усе.