Розділ 69

Розділ 69: Пропозиція з темряви

Вони не встигли навіть повернутися до альтанки, коли простір знову спалахнув.

Але цього разу світло було іншим — не золотим, не срібним, а темним, фіолетово-чорним, що пульсувало тривожною енергією.

Ліан інстинктивно заступив Талірею, магія вже збиралася на його руках. Але вона торкнулася його плеча, зупиняючи.

— Зачекай, — тихо сказала вона, дивлячись на портал, що відкривався. — Ця аура... я знаю її.

З темряви вийшла постать.

Це була жінка — високу, струнка, з довгим чорним волоссям, що падало до стегон. Її шкіра була блідою, майже прозорою, очі — глибокого фіолетового кольору, що світилися в темряві. Одяг — чорна сукня, що здавалася створеною з самої ночі, постійно рухалася, наче жива тінь.

Її аура була потужною, але не агресивною. Скоріше... загадковою, стриманою.

Талірея ступила вперед, її вираз обличчя став обережним.

— Ніктара, — тихо сказала вона.

Жінка усміхнулася — посмішка була красивою, але холодною.

— Талірео. Давненько ми не бачилися. — Її погляд переместився на Ліана, і щось у ній змінилося, стало зацікавленим. — А це, мабуть, той самий Ліан, про якого всі говорять. Смертний, що став богом.

Ліан випрямився, дивлячись на неї без страху.

— Я Ліан. І хто ти?

Ніктара повільно підійшла ближче, її рухи були витонченими, наче танець.

— Я Ніктара, богиня тіней і таємниць. Я та, хто бачить те, що інші приховують. Хто знає те, що інші забули.

Вона зупинилася перед ними, розглядаючи їх обох.

— Ваш союз... він створює хвилі в усіх світах. Боги говорять про вас. Деякі з захопленням, деякі з обуренням. — Вона нахилила голову. — А я прийшла з пропозицією.

Талірея напружилася.

— Якою пропозицією?

Ніктара усміхнулася загадково.

— Перш ніж я скажу, дозволь мені показати щось.

Вона простягла руку, і в повітрі з'явилися образи — мерехтливі, темні, але чіткі.

Це були світи. Десятки світів. Але не ті, які Ліан бачив раніше — яскраві, живі, наповнені магією. Ці світи були темними, забутими. Руїни давніх цивілізацій. Місця, де магія помирала.

— Це Занепалі Світи, — тихо сказала Ніктара. — Світи, які колись процвітали, але були покинуті богами. Де баланс порушився так сильно, що вони повільно вмирають.

Ліан дивився на образи, відчуваючи, як щось стискається в грудях.

— Чому їх покинули?

Ніктара повернулася до нього.

— Тому що їх важко рятувати. Потрібна особлива магія. Не просто сила, а гармонія. — Вона подивилася на них обох. — Така гармонія, яку ви двоє створили, коли заспокоїли Первісну.

Талірея нахмурилася.

— Ти хочеш, щоб ми відновили ці світи?

Ніктара кивнула.

— Так. Вас двоє. Разом. Ваша об'єднана магія — єдине, що може повернути баланс у ці світи. — Вона зробила паузу. — Але це не буде легко. Занепалі Світи небезпечні. Там живуть істоти, що народилися з хаосу. Темні магічні сутності. Спотворені створіння.

Ліан обмінявся поглядом із Таліреєю, відчуваючи через їхній зв'язок її думки.

— Чому ти просиш саме нас? — запитав він. — Є інші боги, сильніші, досвідченіші.

Ніктара усміхнулася.

— Тому що інші боги не мають того, що маєте ви. Вони діють окремо, навіть коли працюють разом. Але ви... ви справді одне ціле. Ваша магія не просто сильна — вона гармонійна. І це те, що потрібно Занепалим Світам.

Вона простягла руку, і в повітрі з'явився ще один образ — світ, що повільно відроджується. Дерева ростуть, вода тече, істоти повертаються до життя.

— Ось що ви можете створити, — тихо сказала Ніктара. — Ви можете повернути життя туди, де воно майже зникло.

Талірея дивилася на образ, і Ліан відчував через їхній зв'язок, як щось тягне її. Обов'язок. Бажання допомогти. Але водночас — страх.

Він взяв її за руку, стискаючи.

— Що ти думаєш? — тихо запитав він.

Талірея повернулася до нього, і в її очах було щось розривне.

— Це... те, для чого я існую. Захищати світи. Відновлювати баланс. — Вона торкнулася його обличчя. — Але це буде небезпечно. Занадто небезпечно. І я не хочу ризикувати тобою.

Ліан усміхнувся, притягаючи її ближче.

— Ми разом пройшли випробування старших богів. Заспокоїли Первісну. Протистояли елементалю. — Він поцілував її чоло. — Ми впораємося і з цим. Разом.

Талірея дивилася на нього, і сльози з'явилися в її очах — не від смутку, а від любові і гордості.

— Ти дійсно готовий на це? — тихо запитала вона. — Занепалі Світи... там можна загинути. Навіть боги.

Ліан не вагався.

— Якщо ми можемо допомогти... якщо ми можемо врятувати ці світи... тоді ми маємо спробувати.

Талірея обняла його, притиснулася до нього, і він відчув, як вона тремтить.

— Добре, — прошепотіла вона. — Тоді ми зробимо це. Разом.

Вони обернулися до Ніктари, тримаючись за руки.

— Ми приймаємо, — твердо сказала Талірея. — Ми відновимо Занепалі Світи.

Ніктара усміхнулася — цього разу посмішка була теплішою, майже щирою.

— Я знала, що ви погодитеся. Ви обидва маєте серця захисників. — Вона зробила крок ближче. — Але перш ніж ви підете... я маю попередити вас про щось.

Ліан напружився.

— Про що?

Ніктара дивилася на них серйозно.

— У Занепалих Світах є сила, що живиться на розладі, на розділенні. Вона намагатиметься розірвати ваш зв'язок. Посіяти сумніви, страх, гнів між вами. — Вона дивилася їм в очі. — Якщо ви дозволите їй це зробити... ви обидва загинете.

Талірея міцніше стиснула руку Ліана.

— Ми не дозволимо, — твердо сказала вона. — Наш зв'язок пройшов занадто багато, щоб зламатися зараз.

Ліан кивнув.

— Ми довіряємо одне одному. Повністю. І ніяка сила не зможе нас розділити.

Ніктара дивилася на них довго, потім повільно кивнула.

— Тоді ви готові. — Вона простягла руку, і в повітрі з'явився портал — темний, пульсуючий. — Перший Занепалий Світ чекає на вас. Коли ви будете готові... ступіть крізь портал.