Розділ 59

Коли світло згасло, Ліан і Талірея опинилися не на знайомій поляні, а в просторі, якого не повинно було існувати.

Вони стояли на платформі з чистого світла, що висіла в абсолютній порожнечі. Навколо не було нічого — ні неба, ні землі, ні зірок. Лише темрява, нескінченна і беззвучна, нависла над ними мов живий організм, що дихав і чекало на їхній вибір.

А перед ними, на трьох трьох тронних підвищеннях із світла, сиділи старші боги.

Цього разу їхні обриси були чіткі, майже фізичні.

Перший — високий, оточений аурою золотого полум’я, що переливалося, мов жива стихія.
Другий — холодний, синій, наче створений із льоду й зимового вітру, його постать випромінювала гостру і пронизливу енергію.
Третій — темний, фіолетовий, з енергією, що пульсувала, немов серцебиття самого всесвіту, важка і гнітюча.

— Ви пройшли два випробування, — промовив золотий бог, і його голос луною відбився у безмежній порожнечі. — Випробування Сумніву. Випробування Сили. Ви довели, що ваш зв'язок міцний.

— Але це не означає, що він правильний, — додав синій бог, і його слова пронизали простір, різкі, як гострий морозний вітер.

— Тепер настав час останнього випробування, — сказав фіолетовий бог, нахиляючись вперед. — Випробування Жертви. І цього разу… вам доведеться вибирати не між ілюзіями, а між реальністю.

Талірея міцно тримала руку Ліана, дивлячись на богів із рішучістю, що ховалася під тонким шаром страху.

— Ми готові, — твердо сказала вона.

Золотий бог повільно підвівся, і простір навколо них почав змінюватися.

Раптом поруч із Ліаном виникли образи. Не ілюзії, не тіні — а спогади. Його спогади.

Він побачив свій світ: свій дім, друзів, які залишилися там, Дарена, що стояв біля ритуального кола, чекаючи на нього. Місто, де він виріс. Життя, яке він любив і не хотів залишати.

— Ось твій вибір, смертний, — сказав золотий бог. — Якщо ти вирішиш залишитися з нею… ти ніколи не повернешся сюди. Твоя смертність буде стерта. Ти станеш частиною світу богів. Назавжди. Твої друзі ніколи більше тебе не побачать. Твоя родина, якщо вона є, ніколи не дізнається, що з тобою сталося.

Ліан дивився на образи, відчуваючи, як щось стискається в грудях. Його світ. Його життя. Все, що він знав.

Але потім він подивився на Талірею — і побачив її очі, сповнені болю і страху, очі, які стали його домом.

— А ось твій вибір, богине, — холодно промовив синій бог.

Поруч із Таліреєю виникли інші образи — її світ. Величезні простори, наповнені магією і світлом. Інші боги, які потребували її допомоги. Світи, які вона захищала. Існування, що тривало тисячоліття.

— Якщо ти вирішиш залишитися з ним… ти втратиш більшу частину своєї сили, — продовжив синій бог. — Ти більше не зможеш виконувати обов’язки богині. Світи, які ти охороняла, залишаться без захисту. Можливо, вони загинуть.

Талірея зблідла, дивлячись на образи. Її обов’язок. Її призначення. Все, заради чого вона існувала.

— Ось ваш вибір, — промовив фіолетовий бог, і його голос відлунював у порожнечі, як грім у космосі. — Ви можете бути разом… але ціна буде високою. Смертний втратить свій світ. Богиня втратить свою силу. І ви обидва будете нести відповідальність за наслідки.

Мовчання.

Ліан і Талірея стояли, тримаючись за руки, дивлячись на образи навколо них.

— Або, — продовжив золотий бог, — ви можете розійтися. Смертний повернеться у свій світ. Богиня залишиться виконувати свій обов’язок. Ви обидва житимете. Але ніколи більше не побачите одне одного.

Талірея різко обернулася до Ліана, її очі широко розкриті, сповнені панічного страху.

— Ні, — прошепотіла вона. — Ні, я не можу…

— Це ваш вибір, — холодно сказав синій бог. — Зробіть його. Зараз.

Ліан дивився на неї, бачивши біль і тремтіння її рук. Він знав, що вона розривається між ним і обов’язком. І він не міг дозволити їй страждати через це.

Він повернувся до богів, не відпускаючи руки Таліреї.

— Є ще один варіант, — твердо сказав він.

Боги завмерли, дивлячись на нього.

— Який?

Ліан глибоко вдихнув.

— Зробіть мене сильнішим, — сказав він. — Не просто безсмертним. Дайте мені магію. Навчіть мене. Щоб я міг допомагати їй захищати світи. Щоб вона не втрачала своєї сили, а ми могли працювати разом.

Талірея різко повернулася до нього, шокована.

— Ліане, ні… ти не знаєш, що просиш. Перетворення смертного на бога… це болісне, небезпечне, можливо смертельне…

— Мені все одно, — твердо відповів він. — Якщо це єдиний спосіб бути з тобою і не змусити тебе втрачати те, ким ти є… я готовий.

Боги мовчали, розглядаючи його відвагу і рішучість.

— Цікаво. Смертний, який готовий стати богом… не заради сили, а заради любові, — нарешті промовив фіолетовий бог.

— Але це не просто, — додав золотий. — Перетворення вимагає випробування, яке мало хто переживає. Твоє тіло буде розірвано і зібрано знову. Твоя душа пройде крізь вогонь божественної магії. Ти можеш не вижити.

Ліан не відводив погляду.

— Я ризикну.

— Ліане, ні! — закричала Талірея, хапаючи його за плечі. — Я не можу дозволити тобі… я не можу ризикувати тобою!

Він торкнувся її обличчя обома руками.

— Талірео, послухай мене, — тихо сказав він. — Якщо я не спробую… ти втратиш свою силу. Світи, які ти захищаєш, можуть загинути. І ти ніколи не пробачиш собі цього. Ти завжди відчуватимеш провину. І це знищить тебе зсередини.

Сльози потекли по її щоках.

— Але якщо ти помреш… я не переживу цього, — прошепотіла вона. — Я не зможу.