Розділ 57

Розділ 57: Коли сила стає слабкістю

Вони не встигли навіть відійти від озера, коли світ навколо них знову почав змінюватися.

Цього разу — різкіше, жорсткіше.

Земля під ногами затремтіла так сильно, що Ліан ледь встиг підхопити Талірею, яка втратила рівновагу. Дерева навколо них почали розсипатися на осколки світла, небо тріснуло, наче скло, крізь тріщини пробивалося червоне полум'я.

— Що відбувається?! — крикнув Ліан, міцно тримаючи її.

Талірея дивилася навколо з тривогою, її очі світилися яскравіше.

— Друге випробування, — швидко сказала вона. — Воно вже почалося!

Раптом — простір навколо них вибухнув світлом, і вони обидва відчули, як їх тягне кудись. Ліан намагався втриматися, але сила була занадто потужною. Його пальці розтиснулися, і він відчув, як рука Таліреї вислизає з його долоні.

— Талірея! — крикнув він, простягаючи руку.

— Ліан! — її голос долинув здалеку, розтягнутий, спотворений.

І тоді — темрява.

---

Коли Ліан прокинувся, першим, що він відчув, був біль.

Не такий, як раніше — не магічний, не внутрішній. Це був фізичний біль, гострий і реальний, що пронизував кожен м'яз, кожну кістку.

Він застогнав, повільно підводячись на коліна. Голова кружляла, перед очима все пливло. Він кліпнув кілька разів, намагаючись сфокусуватися.

І завмер.

Він був не на поляні. Не біля озера.

Він стояв посеред величезної арени — кам'яної, древньої, з високими стінами, що здіймалися вгору і губилися в темряві. Підлога під ним була холодною, покритою тріщинами і плямами, що виглядали неприємно схожими на кров.

Над ареною нависало небо — не справжнє, а магічне, мерехтливе, з червоними і фіолетовими спалахами.

— Талірея? — крикнув Ліан, обертаючись навколо. — Талірея!

Відповіді не було.

Паніка почала підніматися в ньому. Він побіг до краю арени, але натрапив на невидимий бар'єр — магічну стіну, що не пускала його далі.

— Талірея! — крикнув він знову, вдаряючи по бар'єру кулаками.

І раптом — на протилежному кінці арени — з'явився портал.

З нього вийшла постать.

Ліан завмер, дивлячись.

Це була Талірея.

Але щось було не так.

Вона йшла повільно, її рухи були важкими, ніби кожен крок давався їй із зусиллям. Волосся розпущене, одяг порваний, на обличчі — подряпини і синці. Її очі світилися, але не тим м'яким теплим світлом, а чимось різким, майже лихоманковим.

— Талірея! — Ліан кинувся до неї, але вона раптом зупинилася, підняла руку.

І магія вдарила його з такою силою, що він відлетів назад, впавши на камінь.

— Що… — він застогнав, підводячись на коліна, дивлячись на неї з нерозумінням. — Талірео, це я!

Вона дивилася на нього, і в її очах не було впізнавання. Лише холод. Лише біль.

— Ти, — голос її був хрипким, спотвореним. — Ти причина всього. Через тебе я тут. Через тебе я страждаю.

Ліан завмер, відчуваючи, як серце стискається.

— Ні… це не ти. Це випробування. Це ілюзія…

— Ілюзія? — вона засміялася, але сміх був холодним, жорстоким. — Ти думаєш, це ілюзія? Я відчуваю кожну мить цього болю. Кожну секунду цього ув'язнення. І все через тебе.

Вона простягла руку, і магія знову вдарила Ліана — цього разу сильніше. Він впав на спину, відчуваючи, як біль пронизує його груди.

— Таліреє, зупинися! — крикнув він, задихаючись. — Це не ти! Це Випробування намагається нас розділити!

Але вона не зупинялася. Вона йшла до нього, магія крутилася навколо її рук, створюючи вогняні кулі.

— Ти слабкий, — холодно сказала вона. — Ти смертний. Ти нічого. А я… я богиня. Я повинна була залишитися у своєму світі. Але ти втягнув мене в це.

Вона підняла руку, готуючись випустити магію.

І Ліан зрозумів — вона збиралася його вбити.

Але він не міг битися з нею. Навіть якщо це була ілюзія, навіть якщо це не справжня Талірея… він не міг підняти на неї руку.

— Я люблю тебе, — тихо сказав він, дивлячись на неї. — Що б це не було. Що б вони не зробили з тобою. Я не битимусь проти тебе.

Вона завмерла. Магія у її руках затремтіла.

— Що? — прошепотіла вона, і щось у її голосі змінилося.

Ліан повільно підвівся на ноги, не відриваючи від неї погляду.

— Я сказав — я не битимусь проти тебе. Якщо єдиний спосіб пройти це випробування — битися з тобою… то я програю. Тому що я ніколи не зроблю тобі боляче.

Вогонь у її руках згас. Вона дивилася на нього, і щось у її очах змінилося — холод почав відступати.

— Ліан… — прошепотіла вона, і голос її був вже не таким спотвореним.

Він ступив до неї, не зупиняючись, навіть коли вона знову підняла руку, готуючись атакувати.

— Я знаю, що десь всередині ти все ще там, — тихо сказав він. — Я знаю, що ти чуєш мене. І я не залишу тебе. Ніколи.

Він простягнув руку, повільно, обережно.

Талірея дивилася на нього, тремтячи. Магія крутилася навколо неї, намагаючись утримати контроль, але щось усередині неї боролося.

— Я… не можу… — прошепотіла вона, і сльози потекли по її щоках. — Вони контролюють мене… я не можу зупинитися…

— Тоді я зупиню тебе, — тихо сказав Ліан.

І він обійняв її.

Магія вибухнула між ними — болюче, гостро, вогняно. Ліан відчув, як вона обпалює його шкіру, але не відпустив. Він притиснув Талірею до себе, обхопивши руками, не дозволяючи їй відступити.

— Ліан, ні! — закричала вона. — Я зроблю тобі боляче!

— Мені все одно, — відповів він крізь біль. — Я не відпущу тебе.

Срібні знаки на його зап'ясті спалахнули, і магія їхнього зв'язку почала проривати контроль Випробування. Тепло, знайоме тепло їхньої любові, почало розганяти холод.

Талірея затремтіла в його обіймах, магія навколо неї почала слабшати.

— Ліан… — прошепотіла вона, і голос її був вже її власним.

— Я тут, — тихо сказав він, цілуючи її чоло. — Я тут, моя кохана.

Вона обвила його шию, притиснулася до нього, і магія остаточно розсіялася.

---

Але випробування ще не закінчилося.