Розділ 56

Після того, як Тіні Сумніву розсипалися в чорний пил і вітер розвіяв їх по полянці, природа навколо повернулася до свого звичного спокою. Легка роса блищала на траві, вітерець шепотів крізь листя, а вода озера дзеркально відбивала небо. Але Ліан і Талірея відчували — це не спокій. Це було затишшя перед бурею, момент перед тим, як життя знову випробує їхню рішучість.

Вони сіли на краю озера, тримаючись за руки, дивлячись на своє відображення у воді. Легке мерехтіння магії відбивалося у їхніх очах, наче сама вода розуміла силу їхнього зв’язку. В повітрі відчувалася напруга очікування — немов невидимі хвилі готували їх до чогось страшного, але водночас важливого.

— Скільки їх буде? — тихо запитав Ліан, не відводячи погляду від водного відображення. — Випробувань.

Талірея замовкла, її пальці стискали його руку сильніше. Вона зітхнула, глибоко вдихнула і, нарешті, промовила:
— Старші боги ніколи не говорять точно. Але зазвичай… випробувань три. Перше — випробування душі. Ми його пройшли. Друге — випробування тіла і сили. Третє… — вона замовкла, її погляд потьмарився тривогою. — Третє найважче. Випробування Жертви.

— Жертви? — Ліан відчув холод, що пробіг хребтом. — Що це означає?

Вона кивнула, відводячи очі:
— Вони змусять нас вибирати. Між тим, що ми хочемо, і тим, що правильно. Між собою і світами. Між любов’ю і обов’язком.

Слова висіли у повітрі, немов крижана завіса, що огортала їхній спокій. Ліан стискав її руку сильніше, намагаючись передати силу, відвагу і впевненість, яких не вистачало їхнім серцям.

— Ми впораємося, — твердо сказав він. — Що б це не було.

Талірея підняла на нього очі, і в них відбивалася тривога, змішана з довірою.
— Ліане… а якщо вони змусять мене вибирати між тобою і… всім іншим? Якщо скажуть, що наша любов загрожує балансу світів?

Він обережно торкнувся її обличчя, притягнув ближче, ловлячи кожен її подих.
— Тоді ми знайдемо спосіб довести, що це не так. Що наша любов не руйнує — вона створює. Ти сама бачила, як наша магія працювала разом. Вона не хаотична. Вона гармонійна.

Талірея хотіла щось сказати, але раптом вода в озері спалахнула яскравим світлом.

Вони обидва відскочили назад, серця затремтіли, коли з глибини виринула постать. Вода закипіла, піднімаючи величезний вир, і з його центру вийшла жінка. Висока, з довгим білосніжним волоссям, що спадало майже до землі, вона стояла на воді, немов на камені. Її очі були закриті, обличчя — спокійне, майже байдуже. Довга біла сукня розвівається невідомим вітром, а кожен рух її тіла випромінював неймовірну силу і спокій одночасно.

— Хто це? — прошепотів Ліан, не відводячи погляду.

— Це… Віщунка, — тихо промовила Талірея, стиснувши його руку так сильно, що він відчув її страх і рішучість. — Вона бачить майбутнє. Всі можливі шляхи. Вона прийшла, щоб показати нам… що чекає.

Жінка повільно відкрила очі. Їхні повіки розкрили світло, повністю білі, без зіниць, без райдужки. Очі світилися холодним, неземним світлом, пронизуючи простір навколо, огортаючи їх магією невідворотності.

— Талірея, дочка Сяйва, — її голос був тихим, але відлунював навколо, наче доносився здалеку. — І Ліан, смертний, що пройшов межу світів. Ви пройшли перше випробування. Але попереду — два ще важчих.

Вона простягнула руку, і над водою з’явилися образи — мерехтливі, неясні, але достатньо чіткі, щоб розгледіти.

Перший образ: Ліан і Талірея стоять на полі бою. Навколо них хаос, руйнування, магія розриває простір. Вони борються пліч-о-пліч, обличчя сповнені болю, виснаження і водночас рішучості.

— Друге випробування, — сказала Віщунка. — Випробування Сили. Ви будете змушені битися. Не проти ворогів, а проти самих себе. Проти страхів, слабкостей. І лише якщо підтримаєте одне одного… виживете.

Образ змінився. Тепер Ліан стояв сам, у темряві. Перед ним — Талірея, але ніби за склом, недосяжна. Її обличчя спотворене болем, руки простягнуті до нього, але вона не могла його торкнутися. А поруч стояли старші боги, величезні і загрозливі. Один із них простяг руку до Ліана, пропонуючи щось страшне і невідоме.

— Третє випробування, — голос Віщунки став ще холоднішим. — Випробування Жертви. Вам доведеться вибирати. Між любов’ю і долею. Між собою і світами. І цей вибір… визначить, чи зможете бути разом.

Образи зникли. Віщунка дивилася на них своїми білими очима.
— Я бачу багато шляхів вашого майбутнього, — тихо сказала вона. — В одних — ви разом, щасливі, створюєте нове. В інших — розділені, зламані, знищені. В деяких… ви обоє мертві.

Ліан відчув, як серце стискається. Талірея тремтіла поруч.
— Який шлях… правильний? — тихо запитала вона.

Віщунка нахилила голову:
— Немає правильного шляху. Є лише той, який оберете ви. І наслідки, які готові прийняти.

Вона знову простягла руку, і над водою з’явився ще один образ. Ліан і Талірея стояли на вершині гори, тримаючись за руки. Навколо них — чисте, яскраве світло. Їхні обличчя спокійні, щасливі. За їхніми спинами — нові світи, народжені їхньою об’єднаною магією.

— Це можливо, — тихо сказала Віщунка. — Але ціна буде високою. Ви обидва втратите щось важливе.

— Що саме? — запитав Ліан, нахмурившись.

— Ти втратиш смертність, — відповіла Віщунка. — Старші боги можуть зробити тебе безсмертним… але це означає, що ніколи не повернешся у свій світ. Станеш частиною світу богів. Назавжди.

Ліан завмер, усвідомлюючи масштаб втрати. Його світ, друзі, родина… все, що він знав.

— А я? — тихо запитала Талірея.

— Ти втратиш частину своєї божественної сили. Щоб бути з ним рівною, щоб ваш зв’язок не руйнував баланс. Ти залишишся богинею, але слабшою, вразливішою.

Талірея зблідла, але не відвела погляду.

— І якщо ми відмовимося? — запитав Ліан.

— Тоді вас розлучать. Назавжди. Він помре як смертний. Вона житиме вічно як богиня. І ви ніколи більше не зустрінетеся.