Розділ 53

Ліан ступив у світло порталу і одразу відчув неймовірний тиск — не фізичний, а магічний, духовний. Кожен його крок ніби прокреслював невидимі лінії крізь простір і час, крізь шари реальності, що мерехтіли усіма відтінками веселки. Серце билося шалено, руки стискали повітря, намагаючись утримати єдиний зв’язок із Таліреєю. Кожен імпульс її присутності, хоч і тонкий, як нитка світла, надавав йому сили, примушував рухатися вперед, крізь хаос і невідомість, крізь невидимі перешкоди, які самі простягали руки, намагаючись зупинити його.

І раптом все затихло. Простір навколо перестав існувати у звичному розумінні. Ліан відчув, як час і простір злилися в один пульсуючий потік енергії, де ніщо не було реальним, але все відчувалося інакше — наче сама всесвітня тканина зосередилася в цій точці, у цій залі.

Велика зала сяяла холодним, проте пронизливим світлом. Стелі губилися у хмарах, колони пульсували древньою енергією, наче жили своїм життям, створюючи тремтливий ритм у просторі. Підлога виглядала як мерехтлива суміш світла і тіні, що віддзеркалювала магічні вібрації, які розходилися хвилями навколо. Повітря було густим і важким від сили, але водночас сповнене чарівної тиші, яка накривала Ліана, готуючи його до того, що він мав побачити.

У центрі зали, на підвищенні, він побачив Талірею. Її тіло піднімалося над підлогою, ніби сама магія тримала її в повітрі. Руки були зв’язані ланцюгами чистого світла, що випромінювали слабке мерехтіння. Очі закриті, волосся спадало на плечі, мов срібна ріка, яка повільно ковзала й мерехтіла. Її постать була одночасно вразливою і могутньою — справжня богиня, полонена власними силами і обставинами.

— Талірея! — крикнув Ліан, серце стискаючись від страху й рішучості одночасно, кинувшись до неї.

Але невидима сила зупинила його — магічний бар’єр, холодний, непрохідний, немов сама реальність відгороджувала смертного від божественного. Він ударив кулаком по повітрю, відчуваючи, як енергія обпікає руку і пронизує кістки, але не ламає рішучості.

— Смертний! — пролунав глибокий, беземоційний голос.

Ліан підняв голову. Над залом височіли три старші боги, кожен із яких складався з чистої енергії — світла і тіні, блиску і темряви. Їхні обличчя були неможливі для сприйняття смертними, але відчувалася абсолютна влада.

— Ти не маєш права бути тут, — повторив один із них, і його голос розірвав простір на крихітні іскри магії.

— Я прийшов за нею! — вигукнув Ліан, не відчуваючи страху. — Ви не зможете мене зупинити!

Старші боги обмінялися поглядами, їхня енергія тремтіла від взаємного розрахунку сили.

— Любов смертного і богині порушує баланс, — промовив другий бог, і його голос був холодним, як космічний вакуум. — Ти ризикуєш не лише собою, а й усім створеним.

— А якщо я не боюся? — Ліан стискав кулаки, серце билося у такт із ритмом магії зали. — Я йду за нею, бо інакше помру!

Магія залу завібрувала, кожна молекула простору наче реагувала на його слова, на рішучість, що виривалася з серця смертного. Талірея здригнулася у повітрі, але її серце відгукнулося на його присутність. Кожен подих Ліана підтримував зв’язок, який не могли зруйнувати навіть боги.

— Твоя рішучість… — промовив третій бог, його голос звучав як відлуння гір і пустель, — може стати твоїм порятунком… або прокляттям.

Ліан відчув, як бар’єр пульсує від його магії тяжіння до Таліреї. Він зосередив усю енергію зв’язку: дотики, думки, спогади, бажання бути разом.

— Талірея! — крикнув він, і цього разу його слова пробили бар’єр. Ланцюги здригнулися, і її очі повільно відкрилися. Вони були темні, глибокі, і Ліан відчув, що зв’язок живий, міцний, незламний.

— Ліане… — прошепотіла вона, і його серце здригнулося від того, як сильна й водночас тендітна вона була. — Ти… ти тут.

— Завжди, — відповів Ліан, не відходячи ні на крок. — І тепер ми разом вистоїмо проти будь-яких богів.

Старші боги мовчали, відчуваючи, що їхня абсолютна влада хитка перед силою чистого кохання. Любов смертного і богині — сила, яку неможливо підкорити або зламати.

— Тримайся за мене, — прошепотів Ліан, притискаючи її до себе, — попереду ще багато випробувань, але ми разом.

Талірея кивнула, і вони зробили перший крок до Притулку, місця, де могли б відновити душі і тіло, відчути спокій і підготуватися до наступної битви за своє щастя.