Розділ 36

Розділ 36: Возз’єднання і сила тяжіння

Після кількох днів розлуки, коли пастки наставників світу богів розкидали Ліана і Талірею по різних частинах міста, вони нарешті зустрілися в затіненому саду старого храму. Повітря було насичене пахощами ночі, і магнетизм між ними вібрував так сильно, що навіть листя дерев, здавалось, відгукувалося на їхню присутність. Серця билися шалено, а дихання змішувалося, створюючи невидиму хвилю енергії, що переплітала їхні душі.

— Ліане… — прошепотіла Талірея, не в змозі стримати емоцій, — я думала, що не витримаю без тебе.

— І я, — відповів Ліан, обіймаючи її міцно, відчуваючи тепло її тіла, якого так бракувало. Кожен подих переплітався з його власним, створюючи єдину магічну пульсацію. — Кожен дотик, кожен погляд — наша сила. Тепер ми ще сильніші.

Арен і Селіна, спостерігаючи з безпечної відстані, відчували, як навколо героїв вибухає енергія. Це була не просто романтика — це була фізична близькість і магічна синергія, що робила їх непереможними. Навіть другорядні герої відчували силу їхньої єдності, немов невидимий щит, що охоплював сад і сяяв легкими спалахами світла від магії тяжіння.

— Я відчуваю тебе у всьому, — шепотіла Талірея, притискаючись обличчям до його плеча, пальці перепліталися з його, наче зливаючи їхні душі в одне ціле. — Навіть під час розлуки ти був зі мною.

— І я відчував тебе, — відповів Ліан, проводячи губами по її скроні, відчуваючи кожен нервовий імпульс, кожну реакцію її тіла. — Розлука лише зміцнила наш зв’язок. Тепер магнетизм між нами вибухає сильніше, ніж будь-коли.

Вони йшли поруч, кожен рух був синхронним, кожен подих відгукувався в серці іншого. Кожен погляд, дотик і шепіт перетворювалися на невидиму хвилю енергії, що посилювала їхню магію і захищала від небезпек. Фізичне й емоційне тяжіння стало щитом і зброєю одночасно.

— Ми разом, і ніхто не зможе нас роз’єднати, — сказала Талірея, притискаючись до його грудей, відчуваючи силу і тепло його серця.

— Так, — підтвердив Ліан, відчуваючи, як магнетизм навколо них сяє яскравим полум’ям. — Разом ми непереможні. І навіть наставники не зможуть зруйнувати наш союз.

Ніч перетворилася на момент абсолютної близькості. Ліан і Талірея дозволяли собі відчувати кожен дотик, кожен подих, кожен шепіт, а магія їхнього тяжіння стала невидимим полум’ям, що охоплювало їх і підживлювало романтичні почуття. Кожне обіймання, кожен погляд були одночасно захистом і джерелом сили.

— Я ніколи не відпущу тебе, — шепотіла Талірея, обіймаючи його міцніше, відчуваючи, як їхні енергії зливаються в єдине ціле.

— І я ніколи не відпущу тебе, — відповів Ліан, його голос тремтів від відчуття повного єднання. — Ми одне ціле, і навіть темрява світу богів не здатна нас розділити.

Коли ніч загортала сад у темряву, а місяць споглядав за ними з висоти, Ліан і Талірея відчули: розлука лише зміцнила їхнє тяжіння. Магія і романтика злилися в непереможну силу, готову протистояти будь-яким випробуванням, що чекали попереду. Кожна клітина їхніх тіл пам’ятала про іншого, і серця билися не просто в унісон — вони створювали єдину пульсацію, що освітлювала темряву навколо.

— Разом… назавжди, — прошепотіла Талірея, притискаючись ще ближче.

— Назавжди, — повторив Ліан, і магія їхнього тяжіння розгорілася яскравішим полум’ям, ніж будь-коли раніше.