Розділ 33

Розділ 33: Відпочинок

Після нічного бою прихисток зустрів Ліана і Талірею тишею. Лише слабке світло ламп і мерехтіння свічок наповнювало кімнату теплом, тихим сяйвом, що лягало на їхні обличчя і руки. Вони сиділи поруч на м’якому килимі, плечі торкалися, і магнетизм між ними все ще відчувався у повітрі — кожен подих, кожен легкий дотик наповнював їх енергією, додавав сил і відчуття непереможності.

— Ліане… — шепотіла Талірея, притискаючись до його плеча. — Я ніколи не думала, що відчуття можуть бути настільки сильними. Я відчуваю тебе в кожній клітині свого тіла, у кожному ритмі серця.

— Я теж, — відповів Ліан, проводячи пальцем по її руці, відчуваючи, як хвиля тепла розливається по всьому тілу. — Кожен дотик, кожен погляд робить нас сильнішими, і навіть небезпека не зможе роз’єднати нас. Ти — частина мене, і я — частина тебе.

Арен і Селіна приносили чай і свитки, тихо обговорюючи деталі подальших планів, але Ліан і Талірея залишалися поруч, дозволяючи собі насолоджуватися моментом. Кожен погляд, кожен легкий дотик перетворювався на магічну хвилю, що зміцнювала їхній союз, заряджала обох енергією і створювала невидимий щит, який захищав не лише тіло, а й душу.

— Мені здається, що ми вже не просто партнери в боротьбі… — промовила Талірея, притискаючись до нього ще ближче, відчуваючи тепло його тіла, ритм серця, його енергію. — Ми одне ціле.

— І я відчуваю це, — відповів Ліан, обіймаючи її міцніше, так що їхні тіла ставали майже єдиним організмом. — Кожен дотик твоєї руки, кожен подих, кожен погляд зливається з моєю енергією. Це робить нас непереможними.

Їхні тіла реагували на один одного кожною клітиною, ніби тонкий мереживний зв’язок магії й любові переплітався в кожному русі. Легкий дотик пальців перетворювався на електричну хвилю, що заряджала їх силою і магією. Фізичне тяжіння між ними стало невидимим щитом, який одночасно захищав і підживлював романтичні почуття.

— Ми готові до наступного кроку, — прошепотіла Талірея, притискаючись до його обличчя, відчуваючи тепло його губ, силу серця, енергію його душі. — Разом ми сильніші за будь-яку небезпеку, і навіть Ардан не зможе нас зламати.

— Так, — відповів Ліан, обіймаючи її ще щільніше. — Наш союз — не лише сила і магія. Це любов, тяжіння і непереможний зв’язок, який ніхто не зможе розірвати. Кожен наш подих, кожен погляд перетворюється на енергію, яка живить нас, захищає і робить сильнішими.

Вечір поступово перетворився на ніч, але Ліан і Талірея залишалися поруч, дозволяючи романтиці, магії та тяжінню переплітатися в єдину силу. Навіть коли другорядні герої обговорювали плани і пастки, вони були у своєму світі — світі, де небезпека і пристрасть, магія і любов злилися воєдино.

— Я відчуваю тебе навіть тоді, коли ти не поруч, — промовила Талірея, сховавшись у його обіймах, відчуваючи, як його тепло розливається по всьому тілу.

— І я відчуваю тебе, — відповів Ліан, проводячи губами по її волоссю. — Кожна клітина мого тіла пам’ятає тебе. Разом ми непереможні, і жодна сила світу богів не зможе розірвати цей зв’язок.

Вони залишалися в обіймах ще довго, відчуваючи, як магнетизм, любов і тяжіння між ними перетворюються на справжню невидиму броню, що з’єднувала їхні душі і гартувала сили перед новими випробуваннями, які неодмінно чекали попереду.