Розділ 32

Розділ 32: Перша контратака

Ніч опустилася на місто, вкривши його темним оксамитом, а місяць проливав холодне, сріблясте світло на руїни старого храму. Ліан і Талірея стояли на краю тераси, відчуваючи, як магічні хвилі наставників світу богів наростають у повітрі, наче сама ніч намагається поглинути їхню присутність.

Серця їхні билися шалено, а магнетизм між ними ставав майже матеріальним — кожен подих одного відгукувався в тілі іншого, кожен погляд заряджав енергією, а дотик долонь створював мережу сили, невидиму, але відчутну.

— Ліане… вони активізували пастки по всьому периметру, — тихо сказала Талірея, торкнувшись його руки. Її дотик пробуджував у ньому тепло, силу і рішучість, і Ліан відчув, як тіло реагує миттєво, серце пульсує в унісон із її.

— Тримайся ближче, — відповів він, притискаючи її до себе так, щоб їхні тіла обмінювалися енергією. — Разом ми непереможні. Кожен дотик — наш щит, кожен погляд — наша зброя.

Арен і Селіна підготували свитки з магічними маяками, що допомагали відстежувати хвилі нападників. Пастки наставників вибухали спалахами світла, що рвали повітря на шматки, але Ліан і Талірея рухалися синхронно: його тіло реагувало на її енергію, її рухи передбачали його, а магнетизм між ними перетворювався на невидимий щит, який відбивав атаки й переплітався з їхнім тяжінням.

— Тримайся! — крикнув Ліан, коли одна хвиля магії прорвала частину їхнього захисного поля. Він підхопив Талірею на руки, і їхні тіла тремтіли від адреналіну, від фізичного тяжіння і від магії, що пульсувала навколо.

— Разом ми сильніші! — відповіла вона, притискаючись до нього, і магнетизм між ними вибухнув світлом і енергією, відкидаючи пастку назад. Її тепло розливалося по його грудях, а його сила тягнула її ближче, мов два полюси одного магніту.

Наставники світу богів намагалися атакувати ще раз, але кожен дотик, кожен погляд і кожен подих Ліана та Таліреї перетворювався на невидимий щит. Їхнє фізичне тяжіння стало магічним каналом, що переплітав романтику і силу, перетворюючи почуття на захист і зброю одночасно.

— Ніхто не зможе нас роз’єднати! — крикнув Ліан, притискаючи її до себе ще сильніше, відчуваючи, як їхня енергія зливається в єдину пульсацію.

— Разом ми непереможні, — відповіла Талірея, відчуваючи тепло його тіла і силу тяжіння. — Кожен дотик, кожен погляд робить нас сильнішими. Навіть Ардан і всі наставники світу богів не зможуть нас зламати.

Коли атака наставників завершилася, Ліан і Талірея стояли, міцно тримаючись за руки, серця їхні билися в унісон, а магнетизм між ними світився невидимим полум’ям. Ця енергія не лише захищала їх, але й укріплювала романтичний союз, перетворюючи кожен дотик на магічний вибух сили.

— Ми зробили перший крок, — сказав Ліан, притискаючи її обличчя до свого. — І тепер вони зрозуміють: ми разом і непереможні.

— Так, — погодилася Талірея, її очі блищали від енергії, магії та тяжіння між ними. — А ще сильніші разом. Ми вже не ті, ким були вчора. І завтра ми будемо ще сильнішими.

Навколо них ніч була темною і спокійною, але всередині палала буря: серця билися в унісон, магія кружляла навколо, а любов і тяжіння перетворили їх на єдину силу, здатну протистояти будь-якій загрозі світу богів.

— Настав час контратакувати, — прошепотіла Талірея, дивлячись йому прямо в очі. — І цього разу вони не матимуть жодного шансу.

— Разом, — відповів Ліан, відчуваючи, як їхній магнетизм вибухає ще сильніше. — Разом ми непереможні. І ніхто не зможе нас зупинити.