Розділ 31

Розділ 31: Зміцнення союзу і глибока тінь інтриг

Ранок у прихистку народився повільно, немов сам світ вагався, чи варто пробуджувати Ліана й Талірею після ночі, коли їхній союз сяяв так сильно, що магічні бар’єри довкола тріщали від напруги. М’яке світло пробивалося крізь тріщини старих стін покинутого монастиря, де вони сховалися від погоні наставників богів.

Ліан сидів поруч із Таліреєю, і їхні плечі торкалися так природно, ніби вони були створені з одного тіла. Її долоня ковзала по його передпліччю, і кожен доторк підсилював хвилі енергії, що текли між ними, мов жива річка.

— Я ніколи не думала, що почуття можуть бути такими… — Талірея на секунду заплющила очі, дозволяючи собі відчути кожен порух його серця. — Настільки глибокими, всепоглинаючими. Ніщо в моєму житті не було таким сильним.

— Бо це не просто почуття, — тихо відповів Ліан, накриваючи її долоню своєю. — Ми з’єднані. Душею, магією, волею. І поки ми поруч — нас не зламає навіть світ богів.

Магнетизм між ними розтікався теплом, змішуючись із ранковим холодом, так сильно, що повітря навколо починало легенько тремтіти.

Арен зайшов у залу першим — з купою свитків, карт і уламків магічних артефактів у руках. За ним ішла Селіна, мовчазна, але завжди пильна, з очима, що бачили більше, ніж говорила мова.

— Ми знайшли три можливі шляхи відступу, — почав Арен, розкладаючи карти. — І один із них… найнебезпечніший. Саме тому він, найімовірніше, і єдиний робочий.

Селіна підняла погляд на Ліана і Талірею:

— Але… — вона на секунду вагалася, — ваша магічна синхронізація минулої ночі збурила поле так сильно, що наставники відчули вибух.

Талірея обернулася до Ліана.

— Значить, часу мало.

— Але цього достатньо, — відповів він, стискаючи її пальці. — Ми вже сильніші, ніж були вчора. І завтра будемо ще сильнішими.

Переплетення їхніх енергій відчувалося настільки, що навіть Селіна з Арном обмінялися поглядами — одночасно захопленими й тривожними.

Тренування почалося із синхронізації аур. Ліан стояв позаду Таліреї, його руки охоплювали її талію, направляючи потоки енергії. Кожен дотик викликав хвилю, яка проривалася серіями іскристих спалахів.

— Повільніше… — прошепотіла Талірея, притискаючись лопатками до його грудей. — Я відчуваю твою силу, але вона ніби хоче пробитися крізь мене.

— Не пробитися, а злитися, — відповів він, схилившись до її вуха. — Я тут. Ти тут. І ми рухаємося як одне ціле.

Це була магія не техніки, а довіри.

Потім вони перейшли до фізичних вправ: удари, ухили, кидки. Кожен рух був віддзеркалений, ніби їхні тіла давно вивчили ритм одне одного.

Арен, спостерігаючи, пробурмотів:

— Це вже не тренування. Це щось… інше.

Селіна ледь всміхнулася:

— Це союз, який наставники хочуть зруйнувати. Бо вони розуміють, що разом вони — сила, яку вже не контролювати.

Після тренувань Ліан і Талірея залишилися наодинці у внутрішньому дворі монастиря. Камінь під ними був холодний, але їхні тіла — гарячі від боїв, від емоцій, від дотику.

— Навіть коли я просто поряд з тобою… — Талірея поклала голову йому на груди. — Я відчуваю, що страх відступає.

— Бо ти не одна, — прошепотів Ліан, притискаючи її до себе. — Твої демони — мої. Мої битви — твої. Наше тяжіння — це більше, ніж любов. Це… доля.

Вони сиділи так довго, слухаючи удари сердець у єдиному ритмі.

Та спокій тривав недовго.

Коли вони повернулися до зали, Селіна зустріла їх похмурим поглядом.

— Є новина, — вона поклала на стіл артефакт, який ледве тримався цілим. — Наставники розкололися. Двоє з них… хочуть знищити вас ще до того, як ви наберете повної сили. А один — таємно намагається вийти з вами на контакт.

Повисла густа тиша.

Талірея торкнулася руки Ліана:

— Значить, гра стає небезпечнішою.

— І саме тому, — тихо відповів він, притиснувши її до себе, — ми маємо триматися ще ближче.

Їхній союз ставав не лише магічним, а й стратегічним. Рятівним. Небезпечним. І тим, що міг перевернути світ богів.

— Разом ми витримаємо, — сказала Талірея.

— Разом ми переможемо, — відповів Ліан, і магнетизм між ними спалахнув новою хвилею, наче передвісником бурі.