Розділ 29

Розділ 29: Магія, небезпека і близькість

Сонце остаточно сховалося за обрієм, фарбуючи небо у золотаво-червоні хвилі, що поступово танули в темряві. На терасі старого храму, де колись приносили обітниці богам, а тепер вони знаходили прихисток, панувала особлива тиша. Тиша перед бурею. Тиша, в якій світ затамував подих.

Ліан і Талірея сиділи поруч на кам’яній плиті, трохи схилившись одне до одного. Їхні пальці були переплетені, тепло рук змішувалося й поверталося назад у вигляді м’яких імпульсів магії. Навіть найдрібніший дотик між ними ставав хвилею, що прокочувалася обома тілами, змушуючи серця битися частіше.

Талірея вдихнула глибше, прислухаючись до тремтіння повітря. Її пальці ковзнули по його плечу, ледве торкаючись шкіри. Ліан відчув цей дотик так, ніби вона торкнулася найдальших куточків його душі.

— Ліане… — її голос був тихим, але в ньому звучала тривога. — Я відчуваю їх. Наставники. Вони наближаються. Їхня магія торкається нашого поля… холодна, різка, чужа.

Ліан міцніше стиснув її руку, передаючи через дотик: «ти не одна». Його подих торкнувся її скроні.

— Вони не зможуть нас роз’єднати, — тихо, але непохитно промовив він. — Наш зв’язок сильніший за будь-які їхні пастки. Кожен твій дотик — моя сила. Кожен мій подих — твій щит.

Поблизу, на верхніх сходах, Арен і Селіна аналізували магічні лінії, що перетинали територію храму. Селіна тримала кристал, який реагував на зміни енергії, а Арен водив рукою по повітрю, залишаючи світні сліди.

— Поле стискається, — прошепотів він, відчувши раптовий рух енергії. — Вони готують щось нове.

— Якщо наставники вирішили діяти сьогодні, — додала Селіна, — то вони бояться. Справді бояться того, що ви двоє створили.

Ліан м’яко обійняв Талірею за талію, притягнувши її ближче. Її спина торкнулася його грудей, і він відчув, як б’ється її серце — швидко, але рівно, у такт його власному.

— Не дивуйся, — шепнув він їй у волосся. — Навіть я боюся цієї сили. Того, як сильно вона нас тягне.

Талірея повернула голову, її щока ковзнула по його губах. Цей випадковий дотик змусив магію навколо здригнутися.

— Це не просто магія, — сказала вона, дивлячись на нього знизу вгору. — Це ми. Ми з тобою — єдине ціле. І навіть небезпека не зможе цього змінити.

Потім трапилося перше порушення поля. Сліпучий спалах промайнув над храмом. Магічна хвиля вдарила у стіни, пройшлася підлогою, і тераса здригнулася. Арен і Селіна синхронно відступили назад, прикриваючись руками.

Але там, де сиділи Ліан і Талірея, хвиля просто зникла, зруйнувавшись об їхній спільний енергетичний купол. Магія наставників розсипалася у повітрі, так і не торкнувшись їх.

Талірея здригнулася від несподіванки, і Ліан миттєво підняв її на руки — легко, ніби вона важила не більше за подих. Він притиснув її до себе, відчуваючи, як її серце б’ється під його долонею.

Їхні тіла тремтіли — не від страху, а від сили, яку вони народжували разом.

— Тримайся, — промовив він різко, але тепло. — Зі мною ти в безпеці.

Вона поклала голову йому на плече, впускаючи його магію в свою. Їхній зв’язок спалахнув ще сильніше — теплим, сліпучим світлом, яке на мить освітило навіть темні кути храму.

— Я відчуваю тебе навіть тоді, коли ти далеко, — прошепотіла вона, обвивши руками його шию. — Наче ми ділимо одне тіло, одне серце…

— Тому що так і є, — відповів Ліан, торкаючись губами її чола. — Моє тіло знає тебе. Моя душа пам’ятає тебе.

Їх магнетизм ставав настільки щільним, що Селіна, затамувавши подих, прошепотіла:

— Це… неймовірно. Я ніколи не бачила, щоб почуття створювали таку живу магію.

Арен лише похитав головою:

— Це вже не магія. Це щось більше.

Наступний спалах енергії був сильнішим, але пройшов повз них так само легко, ніби їхній купол сам розірвав хвилю на шматки.

Поступово місто занурилося в ніч. А на терасі храму світилася інша сила — тепле, майже відчутне світло. Магія їхнього тяжіння, їхній спільний пульс, близькість, що ставала для них новим рівнем сили.

Ліан посадив Талірею поруч, не відпускаючи її рук. Вона схилилася до нього, ніби весь світ залишався небезпечним, але тут, у його обіймах, воскресав знову.

— Ми готові до всього, — тихо сказав він, торкаючись її щоки.

— Так, — її голос був ніжним, але рішучим. — Разом ми непереможні. І навіть якщо весь світ стане проти нас — ми залишимось одне для одного.

Ніч була темною. Але їхні серця світилися.