Розділ 25

Розділ 25: Бій і небезпека

Ніч упала на місто важко, мов кований щит. Чорнильний туман стелився над дахами, приглушуючи світло й звуки, стискаючи простір до межі. Вітер зривався різкими поривами, свистів між камінням, наче сам попереджав про війну, що вже не просто насувалася — вона почалася.

Ліан і Талірея стояли на узвишші, спина до спини, відчуваючи напругу в повітрі ще до першого удару.

Тріск розітнув тишу.

Магія.

— Вони почали, — холодно сказала Талірея, прижмурюючись. Її голос був рівний, але в ньому вже звучала сталь.

Перша атака прилетіла блискавично. Вузький спалах срібної енергії вирвався з-під рук одного з наставників, розсікаючи повітря. Ліан зреагував інстинктивно: правою рукою описав чітке півколо, стискаючи власну силу в щит. Енергетична стріла врізалася в нього з сухим, різким ударом — мов камінь у метал.

Глухий вибух. Світло розсипалося уламками.

— Ліворуч! — вигукнула Талірея.

Ліан не думав — лише рухався. Ривком відштовхнув її за спину, нахилився і на мить випередив другий спалах магії, що розтяв повітря по діагоналі. Сліпучий промінь просвистів над головою, зриваючи шмат каменю з виступу.

Талірея вже була в бойовій стійці: ноги широко, центр ваги знижений, руки напівзігнуті. Її магія виривалася назовні вогнем — гнучким, різким, вибуховим.

— Тепер!

Ліан кинувся вперед. Він рухався, як хижак: низько, швидко, без жодного зайвого руху. Долоня розсікла повітря, і ударна хвиля понеслася вперед, змусивши трьох наставників відскочити.

Ардан не рухався. Він лише спостерігав. Його погляд був холодним і зосередженим, мов лезо, що ще не вдарило.

Наступна атака прийшла знизу. Земля під ногами здригнулася, розійшлася тріщиною — і з неї вирвалася хвиля темної магії. Талірея рвонула до Ліана, схопивши його за руку.

— Стрибай!

Вони підскочили водночас. Хвиля пролетіла під ними і вибухнула там, де вони стояли секунду тому. Повітря запульсувало, немов живе.

Ліан приземлився, ковзнувши вперед, використовуючи інерцію. Різкий рух — і точковий потік енергії вирвався з його руки, як кидок списа. Наставник, що випустив тріщину, не встиг навіть підняти захист — його відкинуло назад.

Але Талірея вже була в русі.

Вона кинулася вперед, розкручуючи навколо себе кільце вогняної магії. Форма змінювалася з кожним рухом: спис, хлист, клинок. Вона ковзнула під променем, що летів їй у голову, розвернулася на п’яті й різко викинула руку — магічний хлист врізався в щит наставника, розрізаючи його навпіл.

— Добре! — вигукнув Ліан, мимохідь ловлячи її погляд.

— Тримай правий фланг! — кинула вона, не зупиняючись.

Атаки сипалися з усіх боків — короткі, точні, шалено швидкі. Це був не хаос. Це була відточена, холодна робота богів, навчених ламати й знищувати.

Ліан ухилявся так, ніби бачив удари наперед. Падав на одне коліно, щоб уникнути леза світла, перекочувався, підривався вгору і бив у відповідь. Кожен його удар змушував землю здригатися.

Талірея діяла інакше — плавно, але смертельно. Її рухи нагадували танець, у якому не було помилок. Вона перехоплювала удари, змінювала напрямок магічних потоків, повертала їх проти самих нападників. Одним рухом вона розвернула атаку назад — і наставник не встиг навіть закричати.

— Вони намагаються роз’єднати нас! — крикнув Ліан, блокуючи черговий удар.

— Хай спробують, — відповіла вона, ковзаючи під променем так близько, що плащ спалахнув.

І раптом — тріск.

Ардан підняв руку.

Повітря стало важким. Темним. Стиснутим.

— Обережно! — вигукнула Талірея.

Удар прийшов зверху. Вертикальна хвиля енергії врізалася між ними, розсікаючи простір і землю. Талірею підкинуло в повітря — високо, небезпечно. Вона не встигла вирівнятися.

Ліан рвонувся.

Він не чув вибуху каменю. Не бачив, як двоє наставників кинулися напереріз. Він бачив лише її.

Підстрибнув. Пірнув під траєкторію. Підхопив її в повітрі, розвернувся, прийняв удар інерції й ковзнув по землі, закриваючи її тілом.

Позаду вибух освітив їх червоним полум’ям.

— Ти поранена? — голос Ліана був різкий, зірваний.

Талірея торкнулася його щоки — коротко, але впевнено.

— Ні. І я нікуди не подінусь.

Вони підвелися одночасно. Спина до спини. Магнетизм між ними вибухнув, наповнюючи повітря тріском і світлом.

Ліан стиснув кулаки.
Талірея видихнула, випускаючи полум’я з долонь.

Перед ними стояв Ардан.

— Почнімо по-справжньому, — сказав він.

І цього разу навіть ніч здригнулася.

Бій тільки починався.