Розділ 24

Розділ 24: Ризик і єдність

Ніч опустилася на місто важкою, щільною ковдрою, але для Ліана й Таліреї темрява мала зовсім інший відтінок. Вона не приховувала — вона оголювала. Кожен імпульс, кожен спалах магії ставав відчутним, майже фізичним. Повітря тремтіло від напруги, насичене чужою волею та прихованою загрозою: наставники світу богів активізували пастки, піднімали бар’єри, накладали один шар заборон поверх іншого, намагаючись розірвати нитку, що єднала дві душі.

Ардан не відступав. Його контроль над Таліреєю посилювався, стискав її зсередини, мов холодний обруч навколо серця. Та навіть під цим тиском її воля не зламалася — вона лише загартувалася.

Ліан стояв на узвишші, вдивляючись у темряву, ніби міг побачити її крізь простір і світи. Він відчував кожен порух енергії, кожен сплеск магії, що долинав з іншого боку. Його серце билося шалено, нерівно, але впевнено — у такт її серцю. Тіло реагувало на найменший імпульс від Таліреї, наче між ними простягнувся невидимий ланцюг, що тягнув його вперед, не залишаючи вибору.

— Талірея… — прошепотів він у ніч, і його голос був більше, ніж словом. — Я йду до тебе. Незалежно від ризику. Незалежно від ціни.

У храмі, серед високих срібних колон, що відбивали світло, мов холодні дзеркала, Талірея здригнулася. Тиск посилився. Її магія пульсувала болісно, але магнетизм, що тягнув її до Ліана, був сильнішим за страх, сильнішим за накази й заборони. Вона робила крок за кроком, відчуваючи, як нитка між ними не слабшає — вона міцніє, вростає в саму її сутність.

— Ліане… будь обережний, — прошепотіла вона, хоча кожне слово зраджувало її бажання бути поруч. — Якщо вони вдарять…

— Ми витримаємо, — його відповідь прозвучала твердо, без тіні сумніву. — Разом. Я відчуваю тебе. Я вже поруч.

У наступну мить він кинувся вперед, переступаючи межу енергетичного бар’єра. Магія обпекла тіло, біль пройшов хвилею, але зв’язок між ними став щитом. Він прийняв удар — і не впав.

Серце Таліреї шалено прискорилося. Вона рвонула назустріч, не зважаючи на крики наставників, на холодні накази Ардана. Її ноги ледь торкалися підлоги — магнетизм ніс її вперед.

Їхні руки з’єдналися.

І світ здригнувся.

Спалах світла розірвав темряву, хвиля енергії розлетілася навсібіч, зминаючи пастки, розкидаючи бар’єри, мов тіньові конструкції. Простір пульсував, дихав їхньою силою. Ліан відчував кожен її подих, кожен удар її серця — як власний.

— Ми сильніші разом! — крикнув він, і його голос перетворився на вібрацію, що ламала саму тканину обмежень.

Талірея плакала, але її сльози світилися — не від слабкості, а від сили, що виривалася зсередини.

— Ліане… — прошепотіла вона, притискаючись до нього. — Навіть якщо нас ставлять на край… я з тобою.

Магнетизм наростав. Їхні тіла тремтіли, кожен дотик народжував нову хвилю енергії. Серця билися в унісон, дихання зливалося, а душі перепліталися так глибоко, що навіть у світі богів відчули цей тиск — глухий, невідворотний.

Наставники спробували втрутитися знову — жорсткіше, безжальніше. Та нитка між Ліаном і Таліреєю була вже не ниткою. Вона стала лінією сили. Кожна їхня спільна хвиля розбивала чужу магію, відкидала втручання, стирала заборони.

— Ми виживемо, — тихо промовив Ліан, тримаючи її так близько, ніби світ міг зникнути будь-якої миті. — І ніхто більше не розлучить нас.

— Разом ми непереможні, — відповіла Талірея, і її голос був спокійним, як вирок. — Цей зв’язок не зруйнувати.

Їхня єдність стала і щитом, і мечем. Фізично й емоційно вони злилися в єдину силу, здатну кинути виклик світам, богам і самим законам реальності. Кожен погляд, кожен подих, кожен дотик — усе було зброєю.

Навіть ніч відступала. Темрява танула під їхньою аурою, немов сама реальність визнавала: перед нею — щось нове.

— Ми сильніші за правила, — прошепотіла Талірея. — Сильніші за бар’єри. Сильніші за богів.

Ліан усміхнувся, притискаючи її до себе.

Вони стояли разом, відчуваючи силу, яку неможливо було зупинити. Тепер вони знали: ризик — лише тінь. Страх — лише перешкода.

Їхній зв’язок — не просто магія.
Не просто любов.

Це була сила, здатна змінити все.

І вони були готові йти до кінця.