Розділ 11

Розділ 11: Пульс одного серця

Ліан
Він відчував її ще до того, як силует з’явився з темряви. Нічне повітря, насичене ароматом нічних квітів і прохолодним подихом річки, тремтіло так, ніби сама природа реагувала на її наближення. Легкий вітерець ковзав уздовж його щоки, торкався волосся, але за цими рухами він вловлював щось зовсім інше — невидиму пульсацію, теплу хвилю, що огортала його зсередини. Це було відлуння власного серця, яке раптом почало битися в такт комусь, хто ще навіть не стояв поруч.

Його серце калатало не від хвилювання чи бажання. Це був інший ритм — глибший, сильніший, наче той самий невидимий імпульс тягнув його вперед, до неї, до чогось, що давно чекало пробудження. Було відчуття, що вони дихають одним подихом, хоча між ними ще залишалися кроки, що відчувалися як нескінченні відстані.

І ось вона з’явилася.

Повільно, наче ніч сама розсунулася, дозволяючи їй пройти. Талірея йшла легко, немов ступала по хвилях тіней, і кожен її рух був плавним, гармонійним, але всередині нього прокидався цілий вихор. Магнетизм між ними змінився — став не просто відчутним, а майже невидимою силовою лінією, що простяглася від його грудей до її серця, наповнюючи повітря напругою і теплом.

Її силует, освітлений слабким відблиском місяця, був настільки знайомим і водночас таким таємничим, що Ліан відчув: це не просто тяжіння тіла. Це — нитка, що торкається душі.

Він зробив повільний вдих, неначе намагаючись зібрати розсипані думки в одне ціле. Але її погляд — глибокий, сріблястий, бездонний — пробив цю крихку зібраність. Коли вона ступила ще ближче, його свідомість пройняла не просто хвиля тепла — а відчуття чогось власного, давно забутого, але нарешті знайденого.

— Я відчуваю тебе… — слова, що злетіли з його губ, були тихими, але повними сили. — Твоє існування змінює все, що я знав про себе.

Його голос ледь чутно зламався, бо надмір емоцій робив будь-яке слово занадто важким.

Талірея
— І ти відчуваєш мене у всьому, — відповіла вона, і її голос був теплим, але впевненим. Вона крокувала ближче, і навіть до того, як їхні руки зустрілися, магія вже тремтіла між пальцями. — Це не просто магія чи бажання, Ліане… це нитка, яка зв’язує нас зсередини. Всередині наших сердець.

Її слова повільно, але невідворотно проникали в нього, немов тепла хвиля, що розливалася по кожній жилці. Він відчув, як вони торкаються найглибших шарів душі, тих, куди він ніколи не дозволяв зайти нікому.

Він знав: це не зовнішнє тяжіння і не таємнича магія, що огортала їх обох. Це було щось значно складніше — внутрішня сила, яка поєднувала їхні емоції, страхи, надії, роблячи їх не просто двома людьми, а двома половинами одного цілого.

Коли Талірея протягнула руку, він не вагався. Їхні пальці зустрілися — не просто фізично, а енергетично. Хвиля енергії накрила їх обох, і на мить Ліан відчув, що межі його тіла розчиняються, залишаючи місце чомусь більшому. Тепер він відчував не лише її дотик, а й той тихий резонанс, що йшов від її серця до його власного, об’єднуючи їх у спільній пульсації.

— Я відчуваю тебе у собі, — промовив він, і слова звучали глибше, ніж будь-коли раніше. — Мені здається, що я не існую окремо від тебе.

Талірея посміхнулася так тихо, що ця посмішка була майже рухом тіні. У її очах засвітився срібний, надземний блиск — не світло, а сама суть зв’язку між ними.
— І це правда, Ліане. Зараз ми пов’язані не лише серцями і тілом… а душею. І чим довше ми разом, тим сильнішим стає цей зв’язок.

Навколо них ніч стала густішою, ніби затримувала подих. Навіть вітер зупинився, втративши сміливість порушити той простір, який належав лише їм. Ліан відчував, що їхні серця б’ються в унісон — глибоко, потужно, єдиним ритмом. Пульсація, ніби хвиля, проходила між ними знову і знову, поєднуючи їхні думки, бажання та страхи в один нерозривний потік.

Магнетизм став чимось більшим — тепер це був спільний пульс одного серця, якого вже не можна було розділити.

Вони стояли поруч, немов дві частини однієї істоти, і для Ліана це відчуття стало не просто магією. Це була істина. Реальність. Така сильна і така правильна, що він уже не міг і не хотів жити окремо від неї.

Ніч навколо пульсувала разом із ними, а темрява і світло, тінь і жар магії перепліталися у ритмі їхнього нового, спільного життя.