Розділ 4

Розділ 4: Зачароване відлуння

Ліан
Місто пробуджувалося повільно. Сонце ледь торкалося дахів, а він йшов вузькими кам’яними вуличками, відчуваючи легкий подих нічної магії, що ще не зникла після їхньої зустрічі. Повітря пахло сирою землею, вологим листям і легким ароматом старих кам’яних стін. Його думки були сповнені Міреною: її голос, її дотики, її погляд, що прорізав його душу і залишав слід, немов крихітний шрам світла в темряві.

Він зупинився біля старого фонтану, де вода ще тремтіла від нічного холодку і віддзеркалювала перші промені сонця. Серце його билося шалено, але тепер це було не просто хвилювання — це було відчуття магнетизму, що проникало у всі його клітини. Він закрив очі і уявив її руку у своїй, її волосся, що переливалося сріблом, і її очі, які випромінювали одночасно тепло і холод. Легкий аромат її шовковистого волосся і відлуння нічного повітря огортали його, змушуючи дихати глибше.

— Що це за сила? — прошепотів він. — Чому я відчуваю її навіть тоді, коли її немає поруч?

Відповіді не було, лише відлуння її присутності, що ніби торкалося його розуму і тіла одночасно, залишаючи слід на шкірі та у серці.

Талірея
Вона спостерігала з тіні, захована під плащем смертної подоби, відчуваючи його емоції. Її серце — якщо можна так назвати божественну сутність — билося в унісон з його. Вона відчувала його страх, бажання, рішучість і невпевненість, і це робило їхній зв’язок ще сильнішим. Легкий аромат трав і холод ранкової роси змішувався з її присутністю, роблячи її немов невидимою хвилею, що огортала його.

— Він ще не готовий побачити істину… — подумала вона. — І все ж я не можу відійти.

Вона ступила ближче, і відчуття магнетизму між ними стало майже матеріальним. Кожен її крок, кожен погляд, кожен подих створював енергію, яку він відчував у самому тілі. Вона знала: ця близькість ще більше прив’яже його до неї, навіть якщо правда зруйнує його світ.

Ліан
Він почув легкий шелест кроків позаду себе і знову відчув її. Серце калатало, і тепер він точно знав, що це не просто людина, що вона — щось інше, щось, що не піддається його розуму, але зачіпає душу.

— Мірена… — промовив він, ледве дихаючи, — що ти ховаєш?

Вона наблизилася, так що їхні плечі торкнулися, і хвиля магії пройшла крізь них обох. Він відчув її теплоту, але і віддаленість одночасно — немов вона була поруч, але водночас поза межами його світу. Легкий аромат її шкіри і запах свіжого ранкового повітря огортав його, створюючи відчуття безпеки й забороненої близькості одночасно.

— Ти ще не знаєш правди, Ліане, — сказала вона тихо. — І не готовий побачити її. Але магнетизм, що поєднує нас, веде тебе до істини.

Він відчував, що її слова — не загроза, а попередження. І все ж він не міг відступити. Його бажання бути поруч було сильнішим за страх.

Талірея
Вона відчула його рішучість і бажання, його прагнення зрозуміти її, і це розтопило холод у її божественній сутності. Вона нахилилася ближче, і їхні руки ледве торкнулися. Енергія, що проходила крізь них, була такою сильною, що відчувалася як жива істота.

— Ця близькість… — прошепотіла вона, — вона лише початок того, що ми зможемо пережити разом.

Вона знала, що незабаром прийде момент, коли Ліан дізнається правду. І навіть якщо він ображається чи відступає, магнетизм, який зараз між ними, не дозволить їхньому зв’язку зникнути.

Вони стояли поруч на старій вулиці, де ранкове світло ледь торкалося їхніх облич. Між ними була невидима хвиля магії, яку вони обоє відчували у тілі, у серці, у розумі. Ліан ще не знав, що вона — богиня, але відчував, що ця жінка змінює його життя назавжди.

І десь у глибині тіні промайнуло передчуття майбутньої розлуки, але навіть вона не могла зруйнувати магнетизм, що тягнув їх одне до одного. Ніч, день і магія переплелися у миті, яку вони пам’ятатимуть вічно.