Розділ 3

Розділ 3: Перші тіні

Ліан

Ранок приносив із собою запах сирої землі та легкий холод, що повільно розтікався вулицями старого міста. Вузькі кам’яні дороги ще дихали ніччю, а Ліан ішов ними, відчуваючи присутність Мірени — чи тої жінки, чиєї сутності він ще не розкрив — навіть коли її не було поруч. Його кроки були тихі, але кожен відлунював у його власному серці, наче він ішов крізь лабіринт власних емоцій.

Він згадував минулу ніч з усією її магією. Її дотики, легкі та одночасно сильні, її погляд, що проникав у саму душу, змушували його відчувати щось, чого він ніколи не знав. Магія між ними була не просто силою — вона була живою, рухомою, ніби сама ніч з’єднала їхні серця.

— Чому я не можу забути її? — запитав він себе. — Це не просто пам’ять… це тягар і свобода одночасно.

Він торкався амулета на шиї, магічного каменю, що підсилював його ритуали. Але навіть він, його власна магія, здавалася крихітною перед тією силою, яка виходила від Мірени. Його серце розривалося між бажанням наблизитися й страхом, що ця зустріч може зруйнувати все, що він знав.

Талірея

Вона спостерігала за ним із тіні, ховаючись під плащем смертної подоби. Кожен його крок, кожне дихання відлунювали у її божественній сутності. Вона відчувала магнетизм між ними як живу енергію, що проростала корінням у їхні душі.

Її очі, холодні й водночас теплі, відбивали ранкове світло, але він цього не бачив. Для нього вона була людиною, але кожна її клітина, кожен рух видавали її істинну силу. Вона прагнула бути поруч, навіть якщо це суперечило законам богів.

— Він відчуває мене, але ще не знає правди, — думала вона. — І я не можу йому її відкрити.

Вона повільно наблизилася, залишаючи легкий слід тіні позаду себе, і відчуття магнетизму між ними зросло. Це було як притягування двох тіл, двох душ, що ще не знали, наскільки сильно вони пов’язані.

Ліан

Він відчував її присутність у кожній клітині свого тіла, у кожному подиху. Його руки тремтіли, а серце билося шалено. Він хотів відступити, бо страх перед невідомим стискав груди, але бажання було сильнішим. Кожен його крок наближав його до неї, а магія їхніх емоцій обплітала їх, як невидимі нитки світла і тіні.

— Мірена… — промовив він, — ти тут?

Вона посміхнулася, і ця усмішка була як дотик вітру, що лоскоче шкіру і змушує тіло тремтіти. Він наблизився ще, і їхні плечі торкнулися. Хвиля магії пройшла крізь них обох, майже матеріальна, така сильна, що вони обоє відчули її в кістках.

— Ти ще не знаєш всього, Ліане, — прошепотіла вона. — Але час покаже тобі істину.

Його серце зупинилося на мить. Магнетизм між ними був настільки сильним, що він став відчутним фізично: кожен подих, кожен рух створював хвилю, що розтікався від нього до неї і назад.

Талірея

Вона відчувала його страх і бажання, рішучість і вразливість, і це робило його ще більш живим у її очах. Кожен його подих, кожен дотик — це була магія, яка не піддавалася правилам смертних. Вона хотіла залишити його в безпеці, але водночас прагнула залишатися поруч, не розкриваючи правди.

— Ти не знаєш, хто я насправді, Ліане, — сказала вона тихо. — І ще не готовий дізнатися. Але ця близькість… вона лише початок.

Вона нахилилася ближче, і їхні пальці знову торкнулися, немов дві струни однієї великої арфи. Енергія між ними була живою, дихала разом із ними, і вони обоє відчували це без слів.

Ніч і ранок злилися у їхній миті, створивши світ, де існували лише вони. Ліан і Талірея стояли поруч, серця їхні билися у такт магії, яка поєднувала їхні душі. Вони ще не знали правди, але вже знали одне: цей зв’язок не можна розірвати.

І десь глибоко, як легкий холод у кістках, промайнуло передчуття майбутньої розлуки. Але навіть ця тінь не могла зламати магнетизм, що притягував їх одне до одного. Їхня історія лише починалася, і ніч, яка дихала ними, ще довго пам’ятатиме цей момент.