Розділ 57

Після того, як Микита покинув кабінет, Володимир знову підійшов до вікна, в руках він тримав телефон.

- …Так. Його фото повинно бути повсюди. Зробіть все щоб упростити нам пошуки…Він може спробувати втекти… Так… Якщо на території України Заставського не буде, доведеться оголосити міжнародний пошук… Дякую вам… На все добре. – Авраменко вимкнув дзвінок та поглянув на вулицю.

На сходах він побачив дівчат, які щойно вийшли на вулицю із дверей відділку. Микита вийшов останнім та обережно оминаючи їх, поспішив покинути територію поліції.

Авраменко криво посміхнувся куточком губи, дивлячись на цю четвірку. В його руках спалахнула запальничка – поліцейський взяв лист паперу та обережно підпалив його за кінчик. Заява Микити спалахнула яскравим вогнем, перетворюючись на сіро чорний попіл.

Дарина видихнула гаряче повітря з легень, заховала руки в кишені та наїжачилася – холод ночі пробирав до самих кісточок.

- Нарешті все закінчилося, - Тетяна стояла поряд із подругами на сходах ніїжачена точно так само, як і Дарина.

- Ходімо вже, не хочу ні на одну мить залишатися в цьому богом забутому місці, - виплюнула з ненавистю Дарина та почала спускатися сходами вниз.

- Як думаєте, Микита послухався тебе? – Катя невпевнено поглянула на Дарину, а та лише криво посміхнулася.

- Він не міг вчинити інакше, - Дарина явно була задоволена собою. – Я повинна була зробити хоч щось. Повинна…

- Дякую тобі. Ти стала на захист Антона, - Катя зупинилася щоб обійняти подругу.

- Як думаєте, де Антон зараз? – Запитала Таня, коли вони продовжили йти далі.

- Надіюсь десь далеко, - зовсім тихо відповіла Катя.

- А про Стаса мені сподобалося! – Розсміялася Таня. – Чому ти взагалі вирішила про нього сказати? Щоб Антону було легше? Щоб він думав, що ти його розумієш? Тоді чому ти не зізналася, що вбила його?

Дарина різко зупинилася.

- Тому що це не жарт, Таню. Стас справді живий. Я сама його бачила на власні очі, говорила з ним.

Таня з Катею незрозуміло переглянулися.

- Ти хочеш сказати, що… - Катя затнулася.

- Я не жартувала, коли говорила це, - Дарина звучала рішуче, як ніколи. – Не думала, що ви сприймете мої слова саме в контексті жарту. До того ж Катю, для тебе це чудовий шанс. Антон поїхав, ти залишилася самотня… Хоча, думаю не варто, Стас сказав, що ненавидить тебе точно так само, як і мене.

- Мені не потрібен…Стас, Дарино, але я рада, що він живий. Ми не взяли гріх вбивства на свої крихітні душі, - Катя стрімко почала крокувати по дорозі.

Вдома Тетяна першим ділом понеслася в кімнату Дмитра, широко відчинила двері і зупинилася на порозі. Дмитро, як завжди, сидів за ноутбуком, хлопець обернувся на звук.

- Таню! – Він кинувся до неї та міцно стиснув у своїх обіймах. – Як ти? З тобою все добре? Я так хвилювався…

- Все добре Дімо, - Тетяна гладила руками по його спині, а потім стрімко відсторонилася та поглянула в очі. – Ми повинні зізнатися нашим батькам, що між нами не все так просто! – Серйозно мовила вона, в її очах грали вогники безумства.

- Що? Ні, Таню! – Перелякано мовив Дмитро.

- Так! Ми повинні це зробити! Я хочу щоб все закінчилося просто зараз! Мені набридло весь час переховуватися та боятися, що нас хтось помітить! Для сьогоднішнього дня і так забагато всього сталося, тому я хочу покінчити ще й з цим відкритим питанням. Ходімо, - вона вхопила його за руку та швидко повела на перший поверх.

У вітальні горіло світло, чулися веселі голоси та сміх. До батьків завітали гості – дві подружні пари. Всі дружно повернули голови в сторону Діми та Тані, коли та немов скажена залетіла до вітальні тягнучи за собою за руку Дмитра.

- Тату, Марго, ми повинні вам дещо сказати, - переводячи подих мовила вона.

Артем голосно зітхнув, провівши долонею по потилиці.

- О господи. Таню, сонечко, давай не зараз, - батько ніби здогадувався про що саме хотіла розказати дочка.

- Ні, тату, зараз! – Набравши побільше повітря в легені, вона голосно видала, - ми з Дмитром зустрічаємося!

Марго завмерла на дивані із роззявленим ротом, гості шоковано вперлися поглядом в дівчину і лише тільки Артем, скорчивши невдоволення на обличчі, зітхнув.

- Ну… - Мовив він. – Я вже давно зрозумів, що між вами діється щось… - Він поклацав пальцями підбираючи слово. - …на кшталт близьких стосунків, любові… Незнаю.

- Що? Ти знав про це? – Мертвим, жалюгідним голосом запитала Марго.

- Так, я запідозрив щось неладне ще тоді, коли побачив помаду моєї доньки на обличчі твого сина. Вони цілувалися.

- Ох, - Марго обезсилено відкинулась на спинку дивану, дивлячись кудись в одну точку.

- Це ще не все, - подала голос Тетяна і Марго ледве змогла підняти на неї погляд. – Діма хоче вам в дечому зізнатися. Справді ж, Діма? – Вона поглянула на нього.

- Що? Я… В чому зізнатися? – Дмитро взагалі розгубився.

Марго прийняла іншу позу та поклала руку на коліно.

- Ти зробив їй дитину? – Запитала вона.

Тетяна не стримала гучного сміху.

- Та ні, це зовсім інше! Він хоче розповісти про свій університет!

- Таню, хто тебе просив?! – Дмитро обурено поглянув на неї.

- Ти повинен сказати. Чи будеш мовчати до кінця своїх днів? Якщо не бажаєш говорити, я зроблю це за тебе, - вона повернулася до Марго та мовила, - Діму вигнали із університету.

Що саме в цей момент відчувала мачуха Тетяни, дівчина не розуміла. Обличчя Марго не виражало абсолютно нічого. Тому Таня просто вирішила, що у неї шок.

- Кохана, тобі принести заспокійливе? – Артем присів на край дивану та взяв її долоню в свої руки.

Марго мовчала.

- Що сталося Діма? Чому тебе вигнали? – Запитав Артем у хлопця.

Дмитро зітхнув та почав свою розповідь. По закінченню, Артем хитнув головою та мовив:

- Не хвилюйся, я все владнаю.

- Чому ти зразу мені не розповів? – Марго підвелася, підійшла до сина, обійняла та поцілувала в щоку.