Розділ 55

- Якого біса всі так дивляться? – Обурено мовила Таня, понизивши голос. – Завдяки їм я відчуваю себе злодійкою!

- Не звертай уваги. Ти нічого не зробила, - без емоційно мовила Дарина.

- Ти права, нічого! Якщо можна не враховувати той факт, що ми прикриваємо маніяка, - голосно шепотіла білявка.

- Шшш! – Не витримала Дарина. – Ти що? Краще мовчати про це тут. Знайшла в який момент сказати подібну річ!

Тетяна сердито відкинулась на спинку стільця.

- Аби не ваш Антон, мене б зараз тут не було! – Мовила вона.

Катя з Дариною демонстративно проігнорували її слова.

Всі четверо сиділи в коридорі поліцейського відділку, поряд із кабінетом Авраменка. Сам слідчий був відсутній. Дарина, Катя та Тетяна, сиділи одна біля одної, Микита через два сидіння від Катерини. Хлопець мовчав, несподівано він піднявся з місця та попрямував одного з поліцейських.

- Мені потрібно в туалет, - почули дівчата Микитину фразу.

Поліцейський щось заговорив і Микита подякувавши, пішов далі по коридору.

- Настав мій момент, - Дарина теж піднялася з місця.

- Що ти задумала? – Катя підняла на подругу очі.

- Нічого кримінального, - відповіла брюнетка і подалася слідом за хлопцем.

Почекавши трохи під дверима чоловічого туалету, Дарина рішуче штовхнула двері. Микита саме закінчував свої справи, обернувся на звук та голосно викрикнувши, почав застібати ширінку. Дарина зупинилася посеред туалетної кімнати.

- Дарино, що ти забула в чоловічому туалеті?! – З викликом запитав він.

- А я думала він жіночий, упс, переплутала! – Зробивши невинний вираз обличчя, вона враз посерйознішала. – Можеш не ховатися, впевнена там немає на що дивитися, - Дарина спокійно спостерігала, як Микита застібував блискавку на джинсах.

- Чомусь мені здається, що ти прийшла сюди не просто так, - він лукаво примружив очі.

- Так ти правий, мені зараз дуже не вистачає чоловічої ласки, - знущалася вона.

- Я не це мав на увазі! – Вигукнувши він спробував оминути її, але брюнетка що було сил відштовхнула хлопця назад. Микита ледь не впав на спину.

- Микито, - Дарина підступила на крок ближче. – Я хочу щоб ти сказав Авраменку, що все видумав. І твоя легенда буде такою: ти кохаєш Катю, страждаючи ревнощами ти спеціально звинуватив Антона у злочині, який він не робив. Ти весь час переслідував Катю, що пояснює синець на твоїй щоці. Ти стежив за нею і саме так дізнався, що вона має зустрітися з Антоном. Ти прийшов на місце їхньої зустрічі, довів Катерину до сліз, за що і отримав стусана від Тетяни. Антона ти не бачив, бо він не приїхав, але так, як ти знав, що він мав бути там, ти подзвонив у поліцію. Тобі все зрозуміло?

Декілька секунд Микита стояв непорушно, а вже наступної миті вибухнув нестримним сміхом.

- Ти справді думаєш, що я на це піду? Жартівниця!

- Я знаю тебе вже багато років, Микито. Повір, ти підеш на це.

- Я не збираюсь брехати поліції. Я співпрацюю з ними, а ти пропонуєш мені сказати головному слідчому, що я все придумав? Ти в своєму розумі?!

- І при своїй пам’яті. Дякую, що запитав.

- Йди до біса, - Микита насупився та знову спробував оминути брюнетку.

- Не так швидко. Тобі нікуди поспішати. Ти не вийдеш звідси доки не вислухаєш мене.

- Я думав ми закінчили.

- О ні, дорогенький, ми тільки почали.

Микита тяжко зітхнув, піднявши обличчя до стелі.

- Ти знаєш хто мій хлопець? – З натиском запитала вона.

- А мені яка справа? Яким чином твій хлопець, взагалі, відноситься до того, що відбувається?

- Я зустрічаюсь із Максимом Бутенко, знаєш такого? Я впевнена, що ти багато чув про нього.

Самовпевнений вираз обличчя Микити, як ганчіркою стерли. Дарина із якоюсь несамовитою насолодою спостерігала за зміною в його настрої. Все таки відносини з Бутенком багато в чому можуть допомогти.

- А його братів ти знаєш? Стас – справжній психопат, а про Ярослава я краще промовчу. – Продовжувала вона.

Микита, взагалі, побліднів.

- Стас зник, можливо він мертвий, - напружено подав голос він.

- Стас живіший за всіх живих. Він вдома і з ним все гаразд, - часто закліпала вона очима.

Тепер на обличчі Микити був шок.

- Одне моє слово і вони прийдуть по твою душу, душу твоєї дружини і душі всіх твоїх родичів. Подумай Микито, подумай про свою сім’ю, - мовила вона перед тим, я покинути кімнату, а вже стоячи у дверях, мовила, - я не жартую.

- Де ти була?! Авраменко щойно зайшов до свого кабінету. – Зашипіла на Дарину Катя, коли та повернулася.

- Де була, там мене уже немає, - задоволено відповіла брюнетка.

Катя зрозуміла таку різку зміну в настрої подруги (вона все таки поговорила з Микитою, як вони і домовились в машині), але чому Дарина така весела, не стала запитувати.

Через декілька секунд Микита, сів на своє місце, підперши кулаком підборіддя. Хлопець виглядам похмурим, я осіннє небо. Щось Каті підказувало, що це Даринина заслуга.

Двері кабінету відчинилися і до них вийшов Авраменко.

- І так дами, готові? – Показуючи зуби в усмішці, запитав він.

- А можна ще години 2 просто посидіти? – Нудьгуючим тоном проговорила Тетяна.

- Не можна! – Обірвав її Авраменко. – Ходімо білявочко, будеш першою. Не вистачало щоб ти ще й заснула тут на стільці.

Тетяна стрімко піднялася з місця.

- Як? Я перша? Чому я?

- Багато запитань. Ходімо, - він жестом запросив її до кабінету.

Кинувши зляканий погляд на подруг, Тетяна ступила вперед.

- Почалося, - глибоко зітхнувши, мовила Дарина.

Кабінет Володимира був просторий та чистий. З першого погляду можна було зрозуміти, що цей чоловік помішаний на чистоті та порядку. Стіл, декілька стільців, шафи для важливих документів, всі було в ідеальному стані. Зелені шпалери на стінах, діяли заспокійливо.

- Прошу, сідай, - сказав він, вказавши на стілець біля робочого столу, сам сів на своє місце.