Розділ 54

Подруги тремтіли, як листя осики на вітру, але не від холоду – від страху. Катерина не переставала плакати, вона просто не вірила в те, що відбувається. «Нехай це буде страшним, кошмарним сном» - твердила подумки Катя.

- Нехай це буде сном, - відсторонено прошепотіла вона в голос.

Сил плакати більше не було. Антон поїхав. Поїхав…назавжди.

- Стійте на своїх місцях! – Один із поліцейських опинився поряд із ними, націливши на дівчат пістолет.

- Та ми і так стоємо, не рухаємося, що ще від нас потрібно? – Заціпеніло відказала Дарина тоненьким голосом.

- Мовчати! – Гаркнув поліцейський.

Впевненою ходою, їм на зустріч вийшов статний чоловік із пронизливим поглядом.

- Доброго вечора. Я головний слідчий поліції Мени – Володимир Авраменко, - він дістав із внутрішньої кишені чорного зимового пальто посвідчення та сунув дівчатам в обличчя. - До відділку поступив дзвінок. Очевидець сказав, що саме тут знаходиться підозрюваний у вбивствах Антон Заставський.

Почувши ім’я Антона, серце Каті нестерпно заболіло. Дарина з Танею швидко переглянулися.

- Повірте офіцер, тут нікого немає з таким ім’ям. Тут тільки ми, - тремтячим голосом повідомила Дарина.

- Хто ви та що тут робите? – Терпляче запитав він та обернувшись до спеціального загону, віддав приказ, - тут все чисто, перевірте решту території та будівлю. Підозрюваний може знаходитись поблизу та мати при собі зброю.

Поліцейські приступили до виконання негайно. Дівчата спостерігали, як вони обережно розбігалися в різні сторони, оглядаючи все довкола.

Слідчий повернувся до подруг, по виразу його обличчя стало зрозуміло, що він чекає відповіді на свої запитання.

- Ми… Ну, цей… - Дарина різко промямлила, не в змозі підібрати правильні слова.

- Ми вийшли на прогулянку! – На допомогу прийшла Тетяна і брюнетка подякувала господу за швидку реакцію білявки. – А тут ви на нас налетіли ні за що, ні про що. Здивували так здивували.

Слідчих хмикнув, а Таня продовжила:

- Можна вже опустити руки? В такому положенні знаходитись не зручно та і руки замерзли, - лагідно посміхнулась вона.

Авраменко вивчав її поглядом деякий час, а тоді мовив:

- Опускайте.

Голосно перевівши подих Таня розслабилася.

- А з нею що? – Авраменко вказав рукою на сидівшу в снігу Катерину.

- Ну вона… - Таня завагалась. – В нашої подруги проблеми вдома. З ким не буває? – Невинним поглядом Таня поглянула на нього та пограла бровами.

- Тоді що з ним таке? – Суворо запитав слідчий, вказавши рукою на непритомного Микиту.

Тетяна оглянулась.

- А то взагалі, довга історія, - майже істерично розсміялася вона, махнувши рукою. Поліція дуже погано впливала не нерви дівчини. – Так, говорите, що в цій місцевості розгулює вбивця? Але я нікого тут не бачила, а ти Дарино? Бачила когось підозрілого? – Білявка звернулася до подруги і та насупившись, покрутила головою та тихо відповіла:

- Я теж нікого не бачила.

Авраменко почергово оглядав кожну з дівчат і щось в їхніх словах йому не подобалось. Можливо те, що брехню він нюхом чуяв за кілометр. А в тому, що дівчата точно брешуть, у Володимира не було сумнівів.

- Може тоді, дочекаємося коли ваш товариш опритомніє? Побачимо, що він скаже, можливо він зможе розказати нам набагато більше ніж ви.

Дівчата нервово переглянулися, а Володимир посміхнувся усмішкою переможця.

Катя весь час мовчала. Від холоду у неї заніміли ноги і вона спробувала підвестися, Таня з Дариною зреагували миттєво та допомогли їй стати на ноги.

- Ти як? – Шепнула Дарина.

Замість відповіді, Катя подарувала подрузі погляд в якому стояв лише розпач.

Тим часом, Авраменко підійшов до непритомного і коли побачив обличчя хлопця, відразу ж впізнав його. Тут то здогадки Володимира і підтвердилися – дівчата точно щось приховували. Саме Микита зателефонував до нього та повідомив де знаходиться підозрюваний, а Микиті, Авраменко вірив. Хлопець був не із брехливих.

Раптово Микита із глухим викриком отямився та різко прийняв сидяче положення. Авраменко трохи злякано підскочив від несподіванки, а дівчата розвернулися до Микити.

- Хлопче ти як? Говорити можеш? – Володимир присів поряд із ним, поглядом пронизливих очей, перехоплюючи його погляд.

Микита розгублено кліпав очима.

- Я в порядку.

- Значить говорити можеш, - констатував Володимир та поглянувши на дівчат, знову сконцентрував свою увагу на Микиті. – Що сталося? – Слідчий вказав пальцем на око хлопця, під яким процвітав темний синець.

Тепер на обличчі Микити красувалося 2 синця, перший від Катерининої пощіччини, а другий від удару Тетяни.

- Таня мене вдарила, - хлопець невизначено махнув рукою в сторону дівчат.

- І котра з них Тетяна?

- Блондинка.

Володимир напустив на себе задумливий вигляд.

- Схоже блондинка тебе добре попобила, - зробив свій вердикт, оглядаючи щоку хлопця.

- Ні, синець на щоці я отримав декількома часами раніше, - понуро повідомив Микита і додав, - від Катерини.

- А Катя хто? Руда чи брюнетка?

- Брюнетку звуть Дарина.

- Зрозуміло. Чим же ти таким провинився, що отримав стусанів від 2-х дівчат в один і той самий день? - Слідчий випрямився в повний зріст. – Розповіси, що тут трапилося? І бажано по порядку.

- Так, розповім, - стиснувши губи в тонку злу лінію, Микита окинув злісним поглядом Таню.

Дарину навіть перекосило від нахабності Микити.

- Ну він і… - Вона не договорила, просто проковтнула погане слово та стиснула щелепи.

- Треба буде ще йому вмазати, - Таня склала руки на грудях.

А Микита тим часом швидко заговорив. Він розповідав усе не упускаючи деталей.

- …а потім Тетяна мене вирубила. Що було далі, я не знаю. Отямився, а тут повно поліції, - закінчив він.

- Значить ти не знаєш, куди подівся підозрюваний, - констатував Володимир.