Розділ 52

- Алло, - відповіла Катя, притискаючи телефон до вуха обома руками.

- Привіт, - голос Антона прозвучав, як завжди. Нічого незвичного Катя не помітила.

- Антоне, я так рада! Де ти зараз? З тобою все гаразд? Чому ти не відповідав мені?

- Скільки запитань, - в трубці почувся його приємний сміх. – Був трохи зайнятий. Зараз я вже вдома і так…зі мною все в порядку. А чому ти питаєш?

Катерина полегшено зітхнула, на обличчі розквітла посмішка.

- Нам треба зустрітися. Бажано зараз.

Брюнет трохи помовчав.

- Я не проти.

- Чудово, - Катя засовалася на ліжку.

- Зараз я приїду до тебе.

- Ні! – Вигукнула вона. – Давай зустрінемося на нейтральній території. У мене до тебе є розмова.

- Гаразд. І куди мені приїхати?

- Зустрінемося… - Катя намагалася придумати безпечне місце для їхньої зустрічі і на думку спало лише одне: давно покинута будівля басейну неподалік від околиці міста. – Там де колись був басейн.

В слухавці знову мовчання.

- Алло, Антон! Ти мене чуєш?

- Так, так. Зустріч біля колишнього басейну, - він знову замовк, а потім почувся його тихий сміх.

- Чого ти смієшся? – Невторопала Катя його реакції.

- Та нічого… Просто… Ти що, збираєшся мене вбити?

Його несподіване запитання, вибило Катю із колії.

- Звичайно ж, ні.

- Чому саме там? Ти не могла знайти місце попривітніше? Не думав, що тебе приваблюють покинуті будівлі. Не зовсім романтично, як на мене.

- Мені зараз не до романтики. Просто давай негайно зустрінемося, добре? Я скоро буду там! – Повністю втративши своє терпіння, вона ледь не зірвалася на крик.

- Тоді виїжджаю, - спокійно мовив він і поклав слухавку.

Катерина стрімко розвернулася до Тані.

- Пора!

Тетяна закивала головою ніби китайський болванчик.

- Збирайся Таню, чого ти чекаєш? Якщо ти передумала, добре! Та в мене немає часу на те щоб нічого не робити!

- Добре! – Спохватилася білявка. – Дарині дзвонити?

- Так, - коротко мовила руда.

- Дарину забрав Максим, тому не думаю, що у неї є час на ваші походеньки, - поставивши руки в боки, подав голос Дмитро.

- Нічого! Подруга важливіша! – Тетяна вже набирала номер Дарини та поспіхом вилетіла з кімнати.

Катя повернулася до Діми.

- У мене є до тебе одне прохання.

- Що таке Катю?

- Ти можеш роздрукувати фото Антона та інформацію про розшук?

- Так, зараз зробимо, - він жваво сів на стілець та поринув з головою у виконання роботи.

- Дякую, - тихо відповіла вона.

- Мені зовсім не подобається те, що ми робимо, - Тетяна видихнула клубок гарячого пару із рота, коли вони з Катею вийшли з таксі.

- Тебе ніхто не тримав під прицілом, коли ти погодилась поїхати зі мною. Це твій вибір, ти сама так вирішила, - розплачуючись з таксистом, мовила Катя.

- І то правда.

- Жалкуєш тепер? – Катя проводжала поглядом машину таксиста, яка їхала геть з території.

- Ні, - Тетяна відповіла таким тоном, що Катя вмить зрозуміла: так жалкує.

Через хвилину світло від фар під’їжджавшого таксі, засліпило дівчатам очі. Авто зупинилося, деякий час нічого не відбувалося, а потім дверка машини відкрилася і звідти показалася Дарина. Помітивши подруг, вона закрила дверку та заховавши руки до кишень шуби, попрямувала до них.

- А ти не забарилася. Схоже, що ти відразу покинула свого бойфренда та полетіла до нас, - з іронією мовила Таня.

- Може і так. Тобі то що? – Непривітно відказала Дарина, зупинившись поряд. – Антон ще не приїхав? - Запитання було адресовано Каті, але відповіла Тетяна:

- Хіба ти десь бачиш його авто?

- Ні, не бачу. Де твій Дмитро?

- А де твій Максим? – Посмішка появилася на обличчі білявки.

Дарина промовчала.

На територію повільно заїхав чорний мерс. Двигун затих, а світло фар погасло.

- Він приїхав, - знервовано видихнула Катерина.

Дверцята відчинилися і Антон виліз на вулицю та так і застиг на місці, розгублено оглядаючи кожну з дівчат.

- Ох, вас аж троє. Боюсь я скількох не осилю, - маскуючи жарт під серйозні слова мовив він і його губи розтяглися в широкій посмішці.

- Чому ж так, Антоне? Давай, я в тебе вірю! – Грайливо вигукнула Тетяна, поворухнувши плечами ніби в танці.

Катя кинула на неї ненависний швидкий погляд. Білявка лише підняла та опустила брови, а Антон посміхнувшись опустив погляд.

- Тетяно, що ти робиш? – Прошепотіла тій майже в вухо Дарина.

- Сама не знаю, - знизала плечами вона.

Катя закотила очі та спробувала абстрагуватися від перепалки дівчат. Вона зробила декілька кроків вперед, а тоді помітила, що подруги теж підійшли ближче.

Антон закрив дверку і повільно направився в сторону Каті.

- Стій де стоїш! – Напружено вигукнула руда.

Брюнет зупинився в семи кроках від неї та нічого не тямлячи, поглянув на свою дівчину.

- Добре, але поясни чому?

- Просто стій там, прошу. – Катя рвано видихнула повітря.

Дівчата переглянулись, коли Антон почав сміятися.

- В чому справа Катю? – Він розвів руки в сторони, трохи зігнув ноги в колінах, дещо схилив голову на бік, вираз обличчя був шалений та так і завмер в такій позі, і тепер виглядав, як психопат із фільму жахів.

У Катерина кров застигла в жилах. Тепер вона точно не знала чого від нього можна очікувати. Але швидко заспокоїла себе, бо чітко розуміла, що за неї говорить страх та інформація, яку вона сьогодні дізналася.

- Ти знаєш, що знаходишся в розшуці? – Мовила вона, облизнувши пересохлі губи.

Антон випрямився та засунув руки до кишень синіх джинсів, вираз обличчя став серйозним.

- Не знаю, - він виглядав максимально спокійним та незворушним.

Катя полізла до кишені та дістала звідти згорнутий папірець А4 і несміливо протягнула йому. Хлопець деякий час дивився на бумагу в руці дівчини, а потім підійшов ближче та взяв листок в неї з руки. Розгорнув і деякий час просто вивчав його, увімкнувши ліхтарик на телефоні. Знову згорнув і відвернув обличчя у бік. Тепер Катя бачила його профіль.