Розділ 51

Покинувши будинок Микити, Катя зовсім не потурбувалася про те щоб зачинити хвіртку, вона просто покинула її відкритою, а опинившись за територією, перейшла на біг. Ноги заплутувались, обличчя нестерпно щеміло від сліз і будучи просто без сил, вона впала на коліна та повалилася в сніг. Катя голосно закричала. Кричала доки її голос не перетворився на хрип. У свідомості спалахували яскраві вогники незрозумілого походження. Жбурляючи сніг руками і ногами в різні сторони, вона повернулась на спину. Раптово, спокій та якась смиренність прийшли та огорнули дівчину своїми обіймами…

Сніжинки летіли, кружляли, танцюючи свій повільний, сповнений чар хоровод. Спогади про те, як вони з Танею та Дариною лежали на снігу головами одна до одної та робили снігових янголів, бадьоро розмахуючи руками і ногами, стрімко увірвалися в її свідомість – вона усміхнулася. Тоді Каті було 10 років, тоді все було добре, і тільки тоді, вона почувала себе справді щасливою.

Кінцівки страшенно замерзли, більше Катя не відчувала свого тіла. Її погляд став скляним. «Можливо це і є смерть?» - віддалено подумала вона. Несподівано перед нею виник силует Антона, хлопець посміхнувся їй. Катя посміхнулась йому у відповідь.

- Де ти був? – Прошепотіла вона образу видимому тільки їй одній.

Антон сумно посміхнувся.

- Я завжди знаходжусь біля тебе, - прошелестів його голос.

Катя проковтнула слину та декілька разів швидко моргнула, проганяючи марево. Образ Антона зник.

Саме це видіння придало їй сил. Важко відірвавши своє тіло від засніженої землі, вона кинулась бігти далі, але наполеглива слабкість накинула на її плечі важку ковдру. Земля вже вдруге за цей день попливла у неї з під ніг. Катя пошатнулася та спіткнувшись, провалилась у темряву.

Коли Катя відкрила очі, вона не зразу зрозуміла де знаходиться. Яскраве світло в кімнаті викликало їдючі сльози.

- Катю, донечко, - мама Катерини радісно посміхнулася, але від дівчини не приховалося занепокоєння на обличчі Оксани.

- Мамо, де я? – Слабо прохрипіла вона, поглянувши на білу стелю кімнати.

- Ти в лікарні, - мама припинила посміхатися та похмуро відвела погляд в сторону.

- В лікарні? – Недовіра промайнула в голосі Каті. – Як я тут опинилася?

- Тебе знайшли перехожі на вулиці, ти лежала посеред дороги непритомна. Вони відразу викликали швидку. Мені зателефонували вже з лікарні.

Катя розгублено моргала очима.

- Але чому я тут? По якій причині?

- Лікар сказав, що у тебе стався сильний нервовий зрив, але крім цього ти дуже перемерзла.

Руда облизнула сухі губи.

- Скільки часу я тут? Як давно мене привезли? – Запитання так і посипались із уст Каті.

Оксана насупилася.

- Приблизно годину назад, може трохи більше.

- О господи! – Всхлипуючи провила дівчина. – Я не маю тут бути. Мені треба встигнути до Антона. Я не хочу спізнитися, - Катя зробила спробу піднятися з ліжка, але Оксана вклала її на місце.

- Лікар сказав, що тобі потрібен відпочинок і міцний сон. Постільний режим на декілька днів. Тому нікуди ти не підеш! – Серйозно мовила мама.

Катя розридалася в голос, закривши долонями обличчя.

- Де мій телефон, я повинна подзвонити йому! – Катя оглянула кімнату в пошуках своєї сумки. – Де моя сумка? Куди ти її поділа?

- Коли тебе знайшли при тобі не було ніякої сумки.

Тут Катерина пригадала, що залишила шарф та шапку вдома у Тетяни, сумка теж була серед них.

- Прокляття. Вона у Тані, - Катя з силою гепнула потилицею об подушку та прикрила очі.

- Чому ти взагалі розгулювала по місту в такому вигляді? Захворіти хочеш? – Мама невдоволено дивилася на власну доньку.

- Мені треба знайти Антона. Поки ще не пізно, - мовила вона та рішуче сіла в ліжку.

Від різкого руху, кімната зробила стрімкий кульбіт і дівчину знудило прямо на підлогу.

- Ох, боги! Це все наслідки нервового зриву! – Оксана вскочила зі стільця. – Я зараз покличу медсестру!

Оксана швиденько зникла за дверима, а Катя не втрачаючи дорогоцінні хвилини, все таки зістрибнула з ліжка та схопивши свої речі, які лежали у кріслі під стіною, обережно виглянула в коридор та стрімголов помчала на вихід.

Лікарняна сорочка полетіла на підлогу, коли вона швидко вдягала свої речі, шуба здалася дівчині неймовірно важкою, але без верхнього одягу взимку ніяк не обійтися. Катя поглянула у вікно та зрозуміла, що вже майже стемніло. Рішуче штовхнувши двері, вона покинула стіни лікарні.

Знову шалений біг. Декілька разів вона спотикалась та падала, але зупинятися не хотіла. Вона і так вже багато часу витратила коту під хвіст. Більше такої помилки вона допустити не могла.

Подолавши відстань від лікарні до будинку Тетяни за 15 хвилин, Катя в суцільній темряві відчинила вхідні двері. Голова сильно паморочилась та ще й нудота не бажала прощатися, впевнено засівши в її шлунку.

Важко крокуючи по сходах, Катя опинилася на другому поверсі та підійшла до дверей кімнати Тетяни. Відчинила. Темно і пусто – подруги в кімнаті не було. Постоявши так декілька секунд, вона зачинила двері та пішла до кімнати Дмитра. Відчинила і тут же Дмитро та Тетяна швидко відсторонилися одне від одного. Катя застукала їх, коли вони саме сиділи на його ліжку та цілувалися.

- Господи, Катю! Налякала! Я вже вирішила, що це батько заперся без стуку! – Перелякано, але з полегшенням, що це був не тато, перевела дух білявка.

- Навряд чи я схожа на твого батька, - пробурмотіла Катерина та підійшовши до них, сіла прямо між їхньою парочкою. Дмитро з Танею ледь встигли відсунутися в різні сторони щоб Катерина не сіла прямо на них.

- Де ти була стільки часу? – Поцікавилась Таня, уважно вдивляючись в профіль подруги.

- Ти встигла скучити за мною?

Таня пирхнула.

- Я не те мала на увазі! Ти залишила свої речі…

- Саме за ними я і прийшла, - обірвала її Катя. – В тебе є щось від нудоти? – Швидко додала вона.