Розділ 49

Катя бігла на в перегонки з вітром, холодне повітря в якому кружляв повільний вир сніжинок, кололо обличчя голками. Вдихаючи раз за разом морозну свіжість, вона трохи збавила темп, але не тому що стомилася, просто легені відмовлялися нормально працювати. Їй довелося зупинитися щоб перевести подих. Катя обперлася долонями об коліна та поглянула перед собою.

Вулиця була абсолютно пуста, ніде ні душі. Розхристана, вона продовжила біг, навіть не звертаючи уваги свій зовнішній вигляд. Каті було байдуже, що вона може застудитися, зараз її головною ціллю було – дістатися до будинку Микити, як можна швидше та потребувати пояснень.

Вітер розвівав руде довге волосся, набиваючи в нього все більше і більше сніжинок. Ніс, щоки та вуха стали червоними та страшенно заніміли. Сльози, що котилися по її щоках замерзали просто на ходу та дівчина не звертала на них ніякої уваги. Вона все бігла і бігла, не припиняючи рух.

Дарина попрощалася із Танею та Дмитром і тепер стояла на вулиці, чекаючи на Макса. Чорне волосся покривалося густим шаром сніжинок.

Чорний джип зупинився поряд із нею, Дарина не вагаючись залізла до салону та шумно видихнула.

- Як тепло. На вулиці лютий мороз, - мовила вона.

Макс зрушив автомобіль з місця, він загадково посміхався. Дарина не могла зрозуміти, що в нього на умі, тому що не вміла читати чужі думки.

- Що сталося? – Не витримала та запитала вона.

- Скоро сама все побачиш, - майже пошепки мовив він і кинув на неї швидкий погляд.

Він був веселий, в доброму настрої, але Дарині не подобалось це, бо він виглядав занадто загадковим. Погане передчуття роїлося стадом мух в середині грудної клітки. Що саме її тривожило в Максові, вона не могла збагнути. Можливо вираз його обличчя, а можливо ця дивна посмішка, яка просто не сходила з його обличчя.

- Куди ти везеш мене? – Запитала вона, перевівши погляд з нього на полосу дороги по переду.

- Ми їдемо до мене до дому.

Дарина вирячила очі. Ось і її погане передчуття! Максим все таки вирішив познайомити її зі своїми батьками, а вона чесно кажучи, зовсім не була до цього готовою.

- До тебе? Навіщо?

- Ти не повіриш, - шалено видихнув він, - але я повинен зробити все щоб ти також була в курсі. І якщо ти зробиш вибір не в мою користь – я все зрозумію. Я і так думаю, що ти вирішиш все так, як буде краще для тебе самої. – Він говорив швидко та часто збивався в словах, тому Дарина трохи звузила повіки, прищурено дивлячись на хлопця.

- Про що ти взагалі говориш?

- Вибач, - нервово розсміявся він. – Скоро сама все побачиш. Я просто не можу сформулювати правильне речення та підібрати слова. Несу якусь маячню.

- І то правда, - оторопіло поглянула вона на нього. – Про який вибір ти говориш?

Максим стукнув долонею по керму та звернув автомобіль на право, заїжджаючи в елітний район міста, де проживають місцеві багачі та авторитети. Вимкнувши двигун авто, він виліз із салону, обійшов машину та подав Дарині руку, коли відчинив перед нею дверцята. Дарина вилізла на собачий холод та наїжачилася, ховаючи обличчя в теплий шарф.

- Гарний будиночок, - оцінила вона, дивлячись на трьох поверховий будинок із жовтими стінами та високими вікнами в коричневій рамі. Скло на вікнах блистіло золотим покриттям.

Опинившись у здоровенному дворі, Дарина б засвистіла, аби вміла це робити. Територія була настільки великою, що там можна було вистроїти цілий замок із велетенським лабіринтом навкруги нього.

- Моя сім’я викупила 3 двори і ми об’єднали їх в один, - ніби здогадавшись про що вона зараз думає, повідомив він.

Дарина розгублено кивнула.

Просторий хол до якого вони увійшли був виконаний у бежевих та білих тонах, Дарина помітила 2 колони оброблені золотим пилом і таку ж золоту стелю. «Ну нічого ж собі вони живуть!» - промайнула нестримна думка.

- Ходімо за мною, - скомандував Макс, ступаючи вперед.

Дарина слухняно пішла за ним.

Проходячи довгий просторий коридор, Дарина помітила кухню та жінку із каштановим волоссям до плеч, вона стояла до входу спиною та пила каву. По зовнішньому вигляду, Дарина зрозуміла, що то була мама Максима. Дуже велично вона виглядала.

Проходячи далі перед Дарининими очима виникла інша картина, доволі непристойна. В кімнаті, схожій на спальню, був чоловік в обіймах 3-х молодих дівчат. Вони «веселились» у ліжку. «Хоч би двері прикрили!» - подумала вона, шоковано відводячи погляд.

- Не звертай уваги, - швидко мовив Макс, помітивши куди вона дивилась. – Мій батько постійно так себе поводить.

- А твоя мама не проти? Вона ж вдома!

Макс лише посміхнувся.

- Я ж тобі говорив про їхні стосунки.

- Точно, - мовила вона, коли Макс зупинився біля білих золочених дверей.

- Почекай тут.

Він впустив її до невеликої кімнати, в якій був диван, 2 крісла, столик та камін справа від дверей.

- Можеш зняти шубу, тут доволі тепло. І Дарино… почувай себе, як вдома, - усміхнувся він перед тим, як покинути кімнату. Двері залишив відчиненими.

Кинувши шубу на диван, вона пройшлась по кімнаті та зупинилась напроти вікна. За склом чітко виднілися лапаті, білі сніжинки, які ліниво опускались на землю. «Казкова погода» - замріяно подумала вона.

Відвернувшись від вікна, простежила поглядом по підлозі, поки йшла назад до дивану. Та раптом її очі наткнулися на чиїсь чорні туфлі, в дверному отворі. Спочатку Дарина не зрозуміла чому той хто стоїть там, взутий саме в туфлі, це здалося їй дивним, але вона швидко відмела цю думку. Її погляд повільно підіймався вище, сірі штани від ділового костюму виглядали новими та сиділи ідеально. Далі очі Дарини зупинилися на шкіряній пряжці із металевою застібкою та руках, які були засунуті у кишені. Чорна сорочка із рукавами закоченими по лікті – чоловік виглядав розслаблено та по господарському. Широкі плечі тренованого тіла, приковували погляд. Він був статний та сексуальний. Ще вище і Дарина завмерла наче вкопана, крик жаху застряг у неї в горлі, але вона не видала ні звуку. Прямо перед нею в розслабленій позі стояв… Стас.