Розділ 48

Буквально вилетівши за стіни офісу, розчарована Катя глибоко вдихнула носом повітря. На вулиці йшов густий сніг. Діставши телефон із сумки вона знайшла номер Тані та натиснула кнопку виклику.

Білявка відповіла зразу, ніби караулила біля телефону:

- Алло, алло!

- Привіт, - рішуче мовила Катя. – Я була трохи зайнята, тому не відповідала.

- Я так і подумала. Що ти робила? – Цікавість промайнула в голосі подруги.

- Ходила на співбесіду, хочу влаштуватися на роботу.

- І як, успішно?

- Сказали, що зателефонують мені.

- Кепські справи подруго. Співчуваю, - зітхнула Таня.

- Співчуття тут зайві. Нічого, у мене ще є декілька вакансій про всяк випадок. Може хоч там пощастить. – Впевнено мовила Катя. – У тебе щось термінове? Ти телефонувала декілька разів.

- Чи термінове я не знаю, але Дмитро просить щоб ти прийшла до нас негайно. Мені ще треба зателефонувати до Дарини. Діма збирається зібрати нас всіх разом, хоче щось повідомити. З його слів я зрозуміла, що це дуже важливо.

- Добре, зараз буду. Тільки таксі візьму, - погодилась Катя.

Через пів години Дарина, Катя та Таня сиділи в кімнаті Дмитра та дивилися на хлопця.

- Здається у мене дежавю, - подала голос Дарина пригадавши, як вони вже сиділи в його кімнаті, коли Катя хотіла щоб він знайшов інформацію про Антона.

Тетяна кинула на неї невпевнений погляд та знову сконцентрувала свою увагу на Дімі.

- Катю я знайшов це випадково, коли продивлявся сторінку місцевих новин в інтернеті. Спочатку я не повірив в те, що бачу…

- Ти можеш швидше перейти до справи? У декого з нас обмаль часу. У мене наприклад на плиті стоїть недоварений борщ, який все ще чекає на мене, - невдоволено висловилась Дарина, склавши руки на грудях.

Тетяна знову поглянула на Дарину, на цей раз із докором.

- Що? – Дарина кинула на білявку швидкий погляд і хитнувши головою, розвела руками.

Дмитро почекав доки Дарина замовкне, після чого продовжив:

- Знаю, тому попереджую: те, що ти зараз побачиш – шокує тебе, - він звертався тільки до Каті і дівчина нервово заворушилась на стільці.

- Показуй, – невпевнено заговорила руда.

- Господи та що там таке?! – Дарина підірвалася з місця та підлетівши до столу, обперла руки на стільницю. – Чого ти чекаєш? Вона сказала: «показуй!».

Дмитро зайшов на сторінку новин і відкрив фото. Дівчата разом згуртувались біля нього, уважно вдивляючись в екран. Шок від побаченого відобразився на обличчі кожної по різному. Дарина страшенно вирячила очі; Тетяна отетеріло відкрила рота, нагадуючи букву «О», а Катя взагалі закрила рот долонею.

- Це що, жарт? – Таня обвела всіх зібравшихся розгубленим поглядом.

- Сьогодні не 1 квітня, тому не думаю, що діло можна скинути на невинні жарти, - потиснув плечами Дмитро.

Катя знову поглянула на монітор ноутбука. Серце шалено закалатало, готове було в будь яку хвилину зупинитися навічно. Підлога просто пливла із під ніг, а перед очима появилися різноманітні яскраві кола, що розпливалися та майоріли, викликаючи нудоту. Темрява настигла її так випадково, що Катя навіть не зрозуміла, коли втратила свідомість.

- Катю! Катю, що з тобою? – Друзі разом кинулися до рудої, коли її тіло без свідомості, впало на підлогу.

Дмитро швидко підхопив дівчину на руки та поклав непритомне тіло Каті на своє ліжко. Таня сіла поряд із нею, взявши руку подруги в свою.

Дарина ж, повільно опустилася на місце Дмитра та повернулася до ноутбука. На екрані було чітке фото молодого хлопця, а під низом напис голосив: «Увага! Розшук!». Дарина не могла не впізнати його, адже вона чудово знала хто він такий. Під фото також було ім’я та прізвище: «Заставський Антон Юрійович», «Розшукується 28-річний житель Мени… Підозрюється у скоєнні 3-х тяжких злочинів… Якщо комусь відоме його місцезнаходження просимо терміново повідомити поліцію…» - читала одними губами Дарина.

Шок, недовіра до всього та відчуття якоїсь безвихідності, огорнули Дарину своїми обіймами. Коли Дмитро підійшов до неї та попросив звільнити його місце, брюнетка не змогла в ту ж хвилину піднятися та відійти.

Катя опритомніла та прийшла в себе хвилин через 20. Дівчина повільно відкрила повіки, перед очима все ще стояв туман. Перше, що вона помітила – була стеля в кімнаті Дмитра, а потім вона побачила обличчя Тетяни. Подруга занепокоєно схилилася над Катею, заглядаючи тій в очі.

- Катю, ти як? – Таня легенько посміхнулася і поглянувши кудись у бік, мовила, - вона отямилась.

Голоси друзів доносились до Катерини наче з глибокого підвалу. Дівчина поворухнулась, спираючись на лікті та обвела поглядом кімнату.

- Що сталося? – Неслухняними губами прохрипіла вона.

- Ти втратила свідомість, - ніби вибачаючись повідомила Тетяна.

- Я що? – Раптово в Катину свідомість увірвалася картинка із монітора ноутбука та повідомлення під нею.

Дівчина судорожно вдихнула повітря та підхопившись на ноги, буквально злетіла з ліжка. В один крок вона опинилася поряд із Дмитром та знову перечитала напис і детально розглянула фото.

- Це Антон, - невпевнено мовив Дмитро, дивлячись на Катю.

- Я бачу. – Мовила напружено руда та вхопивши стілець, сіла поряд із Дімою. – Одне радує, його дійсно звати Антон. Він назвав мені правдиве ім’я, - стримуючи сльози мовила вона. – Як давно його фото висить тут?

- З’явилося сьогодні. Але от в чому дивина, - Дмитро почав говорити, як ніколи жваво, - я зламав поліцейську базу даних, хоча це було дуже важко зробити, я ледве обійшов їхню програму захисту.

- Мій герой! – Не втрималася від коментаря усміхнена Тетяна.

Діма кинув на неї секундний погляд та почервонів, як перестиглий томат.

- І тепер у мене є доступ до всієї їхньої інформації, - повідомив він Каті.

Руда лише мовчки кивнула, вона уважно слухала, жадібно ловлячи кожне його слово.