Розділ 47

Ранок наступного дня Дарина проводила у стінах супермаркету. Вдома закінчились всі продукти, тому нею було прийнято рішення сходити до магазину. Накидавши повний візок різного товару від солодощів до овочів, вона повільно ступала до каси. Все необхідне помістилося у 2 велетенських пакета з маркою магазину і дівчина повагом попрямувала до виходу.

Дуже швидко Дарина пожалкувала, що не викликала таксі. Пакети з продуктами неймовірно відтягували руки, погрожуючи просто відірвати їх, а вона іще не встигла, навіть, половини дороги пройти.

Коли вона врешті решт дісталася кінця парку, один пакет не витримав  і розірвався прямо посеред дороги.

- Ну що за день? Тільки не це! – Ледь не завила від безнадійності Дарина, скільки болю було в її голосі.

Покрутивши головою в різні боки, вона впевнилася в тому, що поряд нікого немає та присіла збираючи продукти до купи.

- За що мені така кара? І як я тепер буду це все нести?! – Голосно визвірилася вона.

Поклавши деякі продукти до пакету, а інші згрібши собі в руки, Дарина мало по малу дісталася до свого двору. Біля хвіртки стояв знайомий джип і вона зупинилася. Двері авто відчинилися і звідти вистрибнув усміхнений Максим.

- Привіт сонечко! – Мовив він.

Дарина без особливої жаги смикнула правим куточком губи, демонструючи щось на кшталт посмішки.

- І чому ти не приїхав на півтори години раніше? Міг би звозити мене до магазину, - стомлено мовила вона і прямо у Максима на очах з її рук полетіла на землю в’язка невеликих жовтих бананів.

Максим стежив за їхнім падінням ніби заворожений, легка посмішка скривила його губи. Він нахилився, підхопив та протягнув банани Дарині, але швидко передумав і забрав пакет із рук дівчини.

- Дякую, - з неймовірним полегшенням мовила вона.

- Я скучив за тобою, - сказав він, коли вони уже стояли посеред кухні – Дарина викладала продукти із цілого пакету на стіл, а Максим обіймав її позаду за талію. Вткнувшись носом в її чорне волосся, хлопець потягнув носом повітря, вдихаючи аромат бергамота.

- Коли ти встиг? І трьох років не пройшло, - чомусь в її голосі пролунав видимий сарказм.

- Не говори так, - наморщився Макс після слів Дарини і поцілував ту в потилицю.

- Ти зовсім не схожий на своїх братів, - задумливо протягла вона, схилившись на його сильні груди, доторкаючись скронею до шиї хлопця.

- Ти справді так вважаєш? – Підняв одну брову він. – І в чому саме це заключається?

- Ти хороший, добрий, милий. А от Стас... зовсім був не такий, а про Ярослава я взагалі промовчу, - спохмурніла вона вперши погляд в край стола. – Схоже Ярославу я зовсім не подобаюсь…

- Ти помиляєшся.

- Чому це? – Дарина різко розвернулася, поглянувши прямо в його очі. – Він прямим текстом заявив там прямо при всіх, навіть тих повіях, що це я вбила Стаса!

- Ярослав такого не говорив, - зауважив Макс різко посерйознішавши.

- Не говорив, - погодилась вона, - але чітко дав всім зрозуміти, що це я у всьому винна!

Макс важко посміхнувся та заправивши їй пасмо волосся за вухо, мовив:

- Не звертай на нього уваги, мій брат насправді хороша людина. Він не вміє бути добрим – це головний його недолік, але все ж - він хороший. І я розумію чому він такий.

- І чому ж? – Дарина зробила вигляд, що їй це справді цікаво.

- Батько завжди вимагав від нього більше чим від мене чи Стаса.

- Тому що Ярослав самий старший?

- Так. Іноді, коли батько був відсутній, Яр заміняв нам батька.

- А що ваша мама?

- Вони з батьком живуть ніби товариші. У нього коханки, у неї коханці, але мама отримує від нього все що тільки хоче, тому вони живуть в мирі.

Дарина шоковано підняла брови.

- Дивна у вас сімейка. Я б не змогла до такого звикнути.

- Змогла б, - усміхнувся він.

Наступної миті телефон Максима пролунав вхідним дзвінком. Він дістав мобільний та миттєво став похмурим.

- Що таке? – Занепокоєно запитала Дарина.

- Яр телефонує. Я повинен відповісти.

- Добре, - погодилась вона.

Максим підняв слухавку та деякий час говорив з братом. Дарина зайнялася власними справами, але відволіклась почувши наступні слова Макса:

- Так, я зрозумів. Уже виїжджаю.

Дарина розвернулася до нього, на її обличчі читалося якесь запитання, але вона не встигла його сказати, бо Максим швидко заговорив до неї.

- Дарино мені треба їхати. Я зателефоную тобі пізніше, добре? – Він наблизився до неї, обхопив дівоче обличчя долонями та палко поцілував.

- Виникли справи?

- Я не знаю в чому річ, але Яр хоче щоб я прямо зараз з’явився до дому. – Після цих слів він швидко попрямував до виходу та зник за дверима.

- Ну нічогісінько ж собі! – Вигукнув Дмитро вивчаючи екран свого монітору.

В цю саму хвилину, він сидів за ноутбуком у всі очі роздивляючись фотографію в інтернеті.

Після фото, яке предстало його очам, хлопець довго працював і програми для зломів йому в цьому добре допомагали. Він повірити не міг в те, що знайшов та в ту інформацію, яка відкрилась його погляду.

Зірвавшись з місця Дмитро галопом вибіг з кімнати.

- Таню! Дзвони Каті, я дещо знайшов. Вона має це побачити на власні очі! – Знайшовши Тетяну на кухні за чашкою кави, переводячи подих вимовив він.

Таня завмерла, чашка з кавою теж завмерла на півдороги до її рота.

- Зараз, тільки каву доп’ю, - повагом розтягувала слова білявка. – Що ти знайшов?

- Треба зібратися всім разом, Дарині теж подзвони, - він обпер руки на край столу та очікуючи дивився на сестрицю, яка схоже не збиралася тієї ж миті хапатися за телефон, який лежав на столі прямо перед нею.

Таня зробила ковток та ледь не подавилася напоєм під пильним поглядом Дмитрових очей. Дівчина знову завмерла, а потім невдоволено закотила очі, відставляючи чашку в сторону.

- Гаразд, гаразд, - беручи телефон до рук, повільно мовила вона.