Розділ 44

- Ну так що Дарино? Розкажи нам про себе. Мені цікаво дізнатися більше про подружку мого брата, - мовив Ярослав, коли опинився знову на дивані, а Макс поряд із нею.

- Що саме ти хочеш знати? – Запитала з сумнівом вона.

- Розкажи те, чого я не знаю. Здивуй мене.

Дарина підняла брови.

- І багато ти про мене знаєш?

- Достатньо, - смикнув Ярик куточком губи.

- Я блогер, - мовила вона.

- Блоги з жіночими прибамбасами. Так-так, про це я знаю, - усміхнувся він.

- Тоді я не знаю, чи є взагалі сенс щось…

- Сенс є завжди, - Ярослав відвів погляд. – Можеш нічого не говорити, я і так все про тебе знаю, про твоїх подруг також. Наприклад Тетяна, закохана у свого зведеного брата. Нещодавно в парку вони поводили себе зовсім непристойно.

Дарина вперлася в нього поглядом.

- Ти стежиш за нами, - здогадалася вона і в середині її тіла все похололо.

- Для того щоб бути в темі вашого життя, мені не обов’язково вставати з дивану.

Дарина подумала про те, як вони з Катею пірнали під воду в пошуках Стаса і серце дівчини просто обірвалося. А якщо люди Ярослава їх бачили?

- Ти весь час за нами стежиш? – Поспіхом запитала вона.

Ярослав якусь мить мовчки вивчав її обличчя.

- Навіщо мені робити це весь час? У моїх хлопців повинен бути відпочинок, до того ж, ти і твої подруги не центр всесвіту щоб повністю зосереджуватися на вас.

Дарина видихнула. Можливо в ту ніч його люди не стежили за ними. Ця надія міцно засіла в її серці.

- Ти не відмічаєшся великою дружелюбністю, - констатувала вона.

- Добре, що ти це помітила, - Ярик підморгнув їй лівим оком, слабо посміхнувшись.

- Важко не помітити…

Дарина розуміла, що сильно боїться Максового брата. Думка про те, що Ярослав все знає, залишалася з нею майже до кінця вечора. Але через деякий час, дівчина зрозуміла, що її просто нерви підводили, не більше, не менше.

- Скажи мені прізвище Антона, - мовив Дмитро, сидячи за ноутбуком у власній кімнаті.

Дарина з Танею сиділи на підлозі в позах лотоса, а Катя на стільці, поряд із Дімою.

- Я не знаю його прізвище. Я навіть не впевнена, що його звати Антон, - розгублено мовила Катя.

Дмитро завмер, після чого повільно розвернувся до Катерини.

- І як ти хочеш щоб я його знайшов, якщо ти зовсім нічого про нього не знаєш? Ви ж зустрічаєтеся, то як можна не знати прізвище власного хлопця? – Діма був явно шокований.

- Я не знаю, - потиснула вона плечами. – Мені просто потрібна допомога.

Хлопець зітхнув, а тоді поглянув на ввімкнений монітор, на якому був відкритий браузер Опери.

- Навіть не уявляю, як тобі допомогти. Ти не впевнена, що його звати Антон… Це що, жарт?

- У мене була можливість зазирнути в паспорт Антона, але я прогавила таку удачу, - Катя виглядала винуватою.

Діма призадумався сперши лікоть на коліно та доторкнувся великим пальцем до своєї губи.

- Треба дістати його документи. Якщо у нас буде його справжнє ім’я та прізвище – я швидко дістану про нього будь яку інформацію. На даний момент – цей пошук звичайна нісемітниця, бо мені немає з чим працювати, одного лише імені недостатньо. Вибач Катю, але це все не так працює. – Раптово він клацнув пальцями, піймавши ідею за хвіст. – Соціальні мережі! Де він зареєстрований? Я міг би зламати його акаунт!

Катя зовсім засмутилася і Дмитро зрозумів, що діла не буде.

- Я не знаю чи є Антон в соц мережах. Вибач, - розпач настиг її тут, як тут.

- Яка невдача, така чудова задумка була, - розчаровано протягнула Тетяна, - а ми могли бути так близько. Невже ти не додала Антона в свої друзі? – Мовила вона до Каті, після чого поглянула на Діму і хлопець посміхнувся їй.

Дарина стежила за ними, переводила погляд то на Таню, то на нього і врешті решт не витримала:

- Так ви зустрічаєтесь?

Таня почервоніла, а Діма кинув на Дарину незрозумілий погляд.

- Начхати! – Махнула рукою Дарина, не дочекавшись відповіді. – Робіть, що хочете. Дмитро, займайся Катерининою справою.

- І як ти пропонуєш зайнятися цією справою? Я не чарівник щоб творити чудеса! – Діма з докором поглянув на Дарину.

Дарина нахмурилася та поглянувши на Катю, мовила:

- Ти часом не знаєш де він живе?

Обличчя рудої в ту ж мить просвітліло.

- Господи, Дарино, ти просто геній! Так, я знаю де він живе… - Катя різко затнулася знову насупившись.

- Що на цей раз? – Тетяна без особливої цікавості розглядала власні нігті на руках.

- Я була в нього вдома… У нас було побачення… Але я не знаю адреси, в тій частині міста я була вперше.

- О! прокляття, Катю! – Таня явно втрачала терпіння. – Тоді давай я спробую тобі допомогти! – Білявка сплеснула в долоні та сіла на коліна. – Ти пам’ятаєш куди ви їхали?

- Ні, у мене були зав’язані очі…стрічкою.

- Пфф! – Катя поклала пальці на перенісся. – Значить пригадай вид із вікна. Чи ти навіть у вікна не дивилася?

- Дивилася, - Катя задумалась.

- Що ти бачила дивлячись у вікно?

Катя декілька секунд просто сиділа мовчки, після чого повільно заговорила:

- Там була водонапірна вежа…

- Водонапірна вежа? – Перепитала Таня нахмурившись.

- Так, саме вежа. Якраз напроти вікна, вона розташована неподалік. Я тоді ще звернула увагу на те, що квартира Антона знаходилась на третьому поверсі. Вежа виглядала занедбаною, ніби нею давно не користувалися.

Раптом, Таня широко посміхнулася.

- Ха, здається я знаю де це! В старій частині міста. Там ще багато недобудованих та покинутих будівель. Мій колишній жив там, ми часто їздили до нього до дому. Пам’ятаю, як ми кожного разу проїжджали мимо тієї вежі… Тепер я точно пригадала те місце. – Таня підвелася на ноги. – Збирайтеся, ми їдемо до Антончика в гості!

- Як, уже? – Шокована Катя, теж піднялася з місця.