Розділ 41

Ніч була туманною, сирість пробиралась під куртки до самих кісточок. Катя з Танею вже чекали на березі річки на Дарину, яка трохи затримувалася.

- Ну і де її носить? Хочу нагадати, що це була саме Даринина ідея, - невдоволено прошипіла Тетяна.

- Прийде, куди вона дінеться, - насупилася Катя.

- Можливо, вона передумала, - констатуючи мовила Таня, поглянувши в сторону дороги. – Моторошно мені.

- І мені.

- Он вона! – Пожвавішала Тетяна і Катя обернулася.

Дарина поспішала до дівчат одягнута в чорні теплі речі, на голові у дівчини була шапка.

- Ну нарешті! Де ти ходиш, ми тебе уже зачекалися, - Таня розсерджено засопіла, ховаючи підборіддя під жатий шарф.

- Я прийшла, що ти ще від мене хочеш? – Дарина швидким рухом розстібнула куртку та скинула її з себе на вологу землю.

- Навіщо ти роздягаєшся? – Округлила очі білявка.

- Ти пропонуєш мені пірнати в одязі? – Не менш округлила очі Дарина з докором поглянувши на подругу.

Роздягнувшись майже повністю, Дарина залишилася тільки в одній спідній білизні. Придивившись краще, Катя зрозуміла, що то був купальник. Дарина явно була налаштована рішуче.

- Почекайте! – Катя притримала Дарину за руку, яка вже намірилася йти до води. – Я повинна вам дещо розповісти.

- Катю зараз не зовсім підходящий час. Давай поговоримо про твої проблеми пізніше, - Дарина вивернула руку із хватки подруги.

- Це про Антона. Микита поділився зі мною своїми думками на його рахунок, - тихо, але швидко мовила руда.

- Кажу ж, давай пізніше! – Дарина явно починала дратуватися.

- Ні, нехай говорить, - зацікавилась Таня. – Я хочу почути, що саме турбує Катю.

Дарина закинула голову назад, прогарчавши, але залишилася стояти на місці.

- Мені вже деякий час не дає спокою це питання. Микита сказав, що бачив Антона разом із Ольгою Чорною, в ніч вбивства. Антон і вона – зустрічалися. А ще, Микита сказав, що Антона звуть Олегом.

Дарина з Танею вирячили очі, а Катя продовжила:

- Але Антон сказав мені, що не знає її, а значить – збрехав. Також, Микита порадив зазирнути в його паспорт щоб дізнатися справжнє ім’я Антона… І навіть тут, Антон знову збрехав мені. Він сказав, що залишив паспорт вдома, а насправді він знаходився в його машині. Я тримала той документ в своїх руках…

- Тобі вдалося дізнатися його ім’я? – Напружено запитала Таня.

- Ні, він зовсім не вчасно повернувся до авто. Я ледве встигла покласти паспорт на місце.

- Почекай, почекай! – Дарина виставила долоню перед собою. – Ти хочеш сказати, що Ольгу вбив саме Антон? – Скептицизм так і полетів з її уст.

- Це Микита так думає. – Потиснула плечами Катя. – Я надіюсь, що він неправий. Але поведінка Антона вибиває мене із колії. Він брехав прямо мені в очі.

- Може він і справді її не знає, а ти накинулася на хлопця ні за що, - мовила Таня.

- А як щодо паспорта? – Підняла на неї погляд Катя. – Мені треба дізнатися більше інформації про Антона і побачити його документ. Якщо Микита правий, то мій хлопець вбив і тих двох дівчат. Я зразу подумала про це, коли ми прийшли вдень до річки.

Таня на мить задумалася, потім просвітліла і бадьоро мовила:

- Думаю Дмитро нам допоможе! – Задоволено клацнула пальцями вона.

- Діма?! – Шоковано вигукнула Катя. – Я не хочу втягувати до нашої божевільні ще й твого брата!

- Він – геній. Інтернет – його сила, - Таня стала на носочки, пружинячи на прямих ногах.

- Чому б і ні! – Відказала Дарина. – Нехай допоможе. А зараз треба зосередитися на більш важливих речах, до того ж, я не вірю в причетність Антона до тих убивств.

- Дякую Дарино, - полегшено посміхнулась Катя.

- Але ти повинна заспокоїти власну душу і зрозуміти, що твій Ромео ні в чому не винний. Тетянин брат обов’язково цим займеться, - Дарина рішуче попрямувала до річки.

Занурення у водяну гладь проходило неймовірно жахливо. Холод кинджалами пронизував тіло наскрізь. Дарина здавлено видихнула, затремтівши всім тілом та оглянулась на подруг, які стояли на березі річки, дивлячись на неї.

- Може передумаєш? Ще не пізно, ти зайшла в воду лише по коліна, - з болем в голосі сказала Таня.

Дарина мовчки відвернулася та продовжила занурення. Чим далі вона заходила, тим більше проклинала себе, свою ідею та Стаса. Бо саме через нього вона і йде на такий крок.

Вода вже доходила їй до поясу, у Дарини навіть перехопило подих. Ліхтарик, який вона взяла з собою, ледь не вистрибнув у неї з рук.

Різко кинувшись у воду, дівчина попливла до того самого місця, де позбавилася від тіла та глибоко вдихнувши, пірнула під воду.

Темрява огорнула її з усіх боків і тільки промінь ліхтарика хоч трохи розривав цю тьму. Чим більше вона занурювалася, тим дедалі ставало важче дихати. Вода стискала легені з усіх сторін у мертві тиски. Діставши дна, Дарина нервово світила ліхтариком по піщаній поверхні. Прямо перед нею були почорнілі водорості, якесь каміння, навіть склянки від пляшок та самі пляшки, було що завгодно крім тіла Стаса.

Дарина отетеріло шарила по дну ще декілька секунд, після чого відштовхнулась ногами та попливла на поверхню. Судорожно вдихаючи блаженне повітря, вона сплюнула воду.

- Ну що там?! – Кричала з берегу Тетяна.

- Поки що нічого! – Клацаючи зубами вимовила вона.

Занурення під воду було ще декілька разів перед тим, як Дарина зовсім здалась. В чотирнадцятий раз сплюнувши воду, дівчина випірнула на поверхню.

- Прокляття! – Істерично викрикнула вона. – Його там немає! Стаса немає на дні!

- Що?! – В один голос вигукнули дівчата.

 - Ти точно впевнена? – Катя зовсім розпанікувалася. – Можливо ти переплутала місце?

- Нічого я не переплутала, все вірно. Я ніколи не забуду це рокове місце, Катю!

- Тоді він повинен бути там! – Твердо мовила Катя.

Дарина розгублено борсалася у воді, озираючись.