Розділ 40

Кололо в боках, серце вистрибувало, легені от-от відмовляться працювати, але дівчата не спиняли рух. Діставшись до пляжу, Катя сперла руки на коліна та ледь перевела подих. Поряд ледве не падала з ніг Тетяна – дівчина ще й була на каблуках, а от Дарина схоже, взагалі не стомилася.

- Наступного разу, коли захочемо побігати, я вдягну зручніше взуття, - задихаючись мовила Таня.

- Я давно не бігала, особливо так швидко, - Катя випрямилася в повний зріст і голосно видихнула.

Дарина преривисто розсміялася.

- У мене включилося друге дихання майже зразу, а потім і третє і десяте, - спокійно мовила вона. – Ходімо, нічого гаяти часу, - Дарина широкими кроками пішла до невеликого натовпу, який згуртувався біля пляжу.

Територія річки була обгорожена жовтою стрічкою, за якою і знаходилися поліцейські. Там же була машина швидкої допомоги. А прямо на землі лежав довгий поліетиленовий мішок.

- Що тут таке? – Дарина звернулася до одного із зівак. – Так багато поліції.

- Рибаки знайшли потопельника і зразу викликали поліцію, - відказав той.

- Потопельника? – Дарина намагалася зберігати спокій. – А кого саме?

- Чи тобі не все рівно? – Запитав він.

- Якщо запитую, то значить не все рівно! – Гаркнула вона. – Труп чоловіка чи жінки?

Хлопець припідняв одну брову, дивлячись на неї.

Дарина не витримала та схопила його за петельки куртки.

- Відповідай на запитання! Чоловік чи жінка?

- Та відчепись від мене пришелепкувата! – Хлопець скинув з себе руки Дарини та відштовхнув її геть.

- Дівчина. – Якийсь чоловік років 45, підійшов до дівчат. – Знайшли тіло дівчини. Я бачив, як її ховали до мішка.

Дарина затримала подих.

- Дівчина, ви в цьому впевнені? – Полегшення зігріло її душу.

- В ході процесу знайшли ще одного потопельника, - мовив чоловік і спокій Дарини вмить розсіявся.

- Що? – Затамувала вона подих і вирячивши очі, поглянула на подруг.

Катя була бліда наче полотно, Таня теж розгублено дивилася на Дарину.

- Чи… Чиє тіло? – Ледь помітно поворухнувши губами, тихо запитала вона, але чоловік все добре розчув.

- Я не знаю, було погано видно. Аквалангісти прочісували дно, саме вони і знайшли ще одного потопельника під водою, - потиснув він плечами.

Серце Дарини стрибонуло в п’ятки, а у Катерини взагалі обірвалося.

- То була ще одна жінка, - мовив хтось із натовпу.

- Ви в цьому впевнені? – З надією в голосі запитала Дарина.

- Абсолютно, - підтвердив той.

- Пхуухх, - Дарина розвернулася до подруг, на всіх трьох не було обличь.

Дарина уважніше придивилася до чорного поліетиленового мішка та зрозуміла, що поряд із ним лежить точно такий самий.

- Аквалангісти прочісували дно? – Сумнів промайнув у голосі Катерини, погляд дівчини був абсолютно скляним.

- Значить вони не знайшли його, - підвела риску Дарина, впевненість із неї так і сочилася.

- Може тому і не знайшли… - Катя була геть відстороненою від реальності і дівчата разом поглянули на неї.

- Ти про що? – Вороже запитала Дарина. – Стрічка обгорожена саме там де ми його… - Дівчина затнулася та обережно озирнулась довкола чи ніхто не підслуховує. Все було добре і вона заспокоїлась.

- Тоді де його машина? – Катя підняла на Дарину швидкий, свинцевий погляд, але говорила достатньо спокійно.

Дарина незрозуміло тряхнула волоссям.

- Машина? Про яку машину ти верзеш?

- Про його машину Дарино. Стас приїхав до мене на пляж на машині, а зараз її тут немає.

У Дарини різко пересохло в горлі, коли вона усвідомила, що намагалася до неї донести Катерина.

- Точно, машина! – Дарина стукнула долонею себе по лобі. – У мене це зовсім вилетіло із голови, а в ту ніч я не могла нормально мислити щоб подумати про його авто. Я взагалі не бачила ту кляту машину!

- Я теж була не в собі. Як можна було так схибити? – Катя поглянула на загорожену стрічкою територію.

- Тоді куди вона поділася? – Подала голос Тетяна і дівчата поглянули на неї.

- Можливо її хтось викрав, - зробила припущення Дарина.

- Викрав? – Скептично розсміялася Катя, нерви її зовсім підводили.

- А що? Ти хочеш сказати, що Стас виліз із води і поїхав до дому?! – Ненависно зашипіла Дарина. – Він був мертвий Катю! Лежав без дихання та пульсу! Ми самі кинули його на дно річки, чи ти забула?

- Нічого я не забула! – Теж прошипіла Катя у відповідь.

- Тоді чому водолази не знайшли його тіло? – З сумнівом запитала Таня.

- Тетяно заткнись! – Дарина пихтіла від злості. – Його не знайшли тому що аквалангісти дурники от і все!

- Можливо його віднесло течією… - З надією заговорила Катя. – Господи, хоч би його не знайшли. Ви не уявляєте, яке полегшення я відчула, коли дізналася, що знайшли не Стаса.

- Я повинна все перевірити, - Дарина рішуче поклала руки на талію.

- Перевірити? – Насупилася Тетяна. – Яким способом?

- Ми прийдемо сюди пізно вночі, я занурюся у воду і…

- Ти що зовсім?! – Шоковано вигукнула Катя.

- Я повинна переконатися, що покидьок покоїться на дні річки. Тільки тоді я заспокоюся, - впевнено говорила Дарина.

- Це безумство Дарино, - прошепотіла Катя, вона примружила повіки, притиснула пальці до скронь і її повело в сторону – дівчина ледве не впала.

- Аби Стас був живий – ми б з тобою були уже мертві. Максим мені б неодмінно розповів аби його брат з’явився до дому. Стас мертвий і точка, але я повинна переконатися, повинна.

- А якщо він і справді вижив? – Таня знервовано переступала з ноги на ногу.

- Він не міг вижити, - твердо стояла на своїй правоті Дарина.

- Ти можеш отримати запалення легень. Занадто холодно, зима на носі, - Таня явно сумнівалася в адекватності плану своєї подруги.

- Це краще, ніж потрапити за грати чи померти від руки Стасового брата, або від самого Стаса, який піднявся з мертвих, - невдоволено говорила Дарина.