Розділ 38

Антон прослідкував за Катиним поглядом і не стримуючи посмішку, мовив:

- Дарина молодець, часу не гає зовсім. Якщо раптова зникне і Максим, то на такий випадок є ще один Бутенко.

- Припини! – Засичала на нього дівчина та відчинивши дверцята, вилізла на вулицю.

Катя повільно наближалась до чорного джипа, поки Дарина, мило посміхаючись, розмовляла зі своїм чарівним співбесідником. Схоже подруга зовсім не помічала Катерину, яка з кожним кроком була все ближче. Підійшовши майже в притик, дівчина нахилилася до переднього бокового скла зі сторони водія та гучно постукала у вікно кулаком. Дарину підкинуло на місці, коли вона підняла погляд на Катю та розгублено завмерла. Катерина помахом руки закликала подругу вийти і підійти до неї. Дарина щось мовила Максиму та відчинила дверцята, а Катя, впершись поглядом в обличчя хлопця, випрямилася та відійшла на декілька кроків від авто.

- Катю, що ти тут робиш? – Дарина підбігла до неї та нервово посміхнулася, вона була трохи збуджена від несподіваної появи подруги.

- Я тут з Антоном, - Катя оглянулась на авто в якому сидів її хлопець. – Скажи мені на милість, що ти робиш з молодшим Бутенком? Дарино, ти що здуріла? Чи ти забула чий він брат? – Вона мельком глянула на здоровенний джип.

- Не підіймай галасу! – Голосно зашепотіла Дарина, теж оглянувшись. – Ми зустрічаємося.

- Ви що?! Дарино!.. – Катя завила в голос. – Не жартуй подібним чином зі мною. Це зовсім не смішно!

- Заспокойся, - з натиском вимовила вона.

- Не кажи мені заспокоїтись, коли моя краща подруга зовсім не думає, що робить! Якщо Макс дізнається, що ми зробили – він нас повбиває!

- Він не дізнається, Катю. Припини вже, - Дарина починала трохи закіпати. – Я доросла людина і в мене своя голова на плечах.

- Тільки розуму в твоїй голові зовсім немає, - смиренно мовила Катя. – Чому ти нічого не сказала мені? В яку мить між вами виникли стосунки?

- Сьогодні ранком. Він допоміг похоронити кота, - теж спокійно заговорила Дарина і у відповідь на незрозумілий Катин погляд, додала, - У моєї матері помер кіт.

- А, ясно, - Катя прочистила горло. – Прийми мої співчуття.

- Я любила Марса, він був такий гарненький… Тому, співчуття прийняті, - смикнула куточком губи вона. – Я знаю, що роблю. Все буде добре. Не смій розводити паніку, нервувати себе, а заодно і мене.

- Надіюсь, що ти справді знаєш, що робиш, - мовила Катя. – Добре, не буду вам заважати, - мовила вона проводжаючи поглядом Антона, який пройшов мимо неї до машини Макса.

Дарина теж проводжала його поглядом.

Вирішивши, що це її шанс, Катя швидко попрощалась із подругою та побігла до авто. Буквально залетівши в машину, дівчина відкрила бардачок та почала перебирати папери, які в ньому знаходились. Потрібний документ знайшовся відразу, довго і шукати не довелось. Антон збрехав – паспорт був тут.

Синя книжечка ледь не вистрибнула із її тремтячих рук. Антон не змінював свій паспорт на пластикову картку, що сильно здивувало дівчину. Важко дихаючи, завмерла трохи розслабляючись.

Було дуже страшно. Катя боялася зазирнути в його документ. А якщо Микита правий і в паспорті вказане зовсім інше ім’я, то що тоді робити?

«Ні, я не стану дивитися в його паспорт, не буду. Я не повинна робити цього», - подумки говорила вона, але руки самі вже почали відкривати першу сторінку.

Боковим зором, дівчина помітила якийсь рух і швидко підняла погляд. Антон повертався до машини. Ледве не заволавши в голос, вона так злякалася, що книжечка вилетіла у неї із рук та впала під ноги.

- Прокляття! – Вилаялася вона, нахилилася та піднявши паспорт з підлоги, стрімким рухом поклала його назад до бардачка.

Сівши рівно, Катя знову зробила швидкий, різкий рух рукою – вона забула зачинити бардачок. Саме в цей момент двері відчинилися і Антон сів у машину.

- Ну що, засумувала без мене? – Посміхнувся він.

- Авжеж, - збрехала вона.

Катя так і не встигла зазирнути в документ Антона, через що тепер сильно корила себе, з іншого боку, вона була щаслива від однієї думки, що в неї не вийшло.

- Схоже, що Стас зник безслідно, - подумки мовив він. – Ярослав розлючений ніби віл. Він впевнений, що Стаса вбили і прикладе всі зусилля щоб знайти винуватця та самотужки звернути йому шию.

Катя зблідла та стала схожа на полотно.

- Звичайно, він не може вчинити інакше, Стас його рідний брат, - тихо мовила вона. – Вбивця повинен отримати по заслугах.

- А я б зустрівся із цим вбивцею і міцно потиснув йому руку, - розсміявся він. – Схоже наші погляди на дану ситуацію повністю розходжуються.

Катя зітхнула. Одна думка про те, що Бутенки дізнаються правду доводила її до нервового зриву. Ще й Дарина почала зустрічатися із Максом – жах просто!

- Як думаєш, у Ярослава вийде?.. Знайти вбивцю, - Катя почала не на жарт нервувати.

- По любе, - криво усміхнувся Антон. – Чому ти панікуєш? Не ти ж його вбила. – Відказав він, помітивши, що Катя не знаходить собі місця.

«Вбила то не я… але допомогла позбавитися від його тіла саме я!» - Подумки кричала вона. – «Причетна, причетна, причетна!!!»

Дівчина з силою відкинулась на спинку сидіння та голосно засопіла, подих виходив ривками.

- Катю, все добре? – Рознервувався Антон, поглянувши на неї.

- Щось мені зле. Відвези будь ласка мене до дому, - ледь вимовила вона.

Дні пролітали мов несамовиті – осінь майже закінчилася. Перші сніжинки вже почали кружляти над містом, але водяне дзеркало ще не покрилось льодовою скоринкою. На березі річки було багато поліцейських, вони саме контролювали занурення аквалангістів у воду. Головний слідчий Володимир Авраменко стояв біля самої води, пронизливим поглядом сірих очей пробурюючи темні води. Поліцейський ніби хотів зазирнути через темряву на саме дно, але нажаль – це було неможливо.

- Тіло спливло, - заговорив позаду його напарник.