Розділ 37

Куди хочеш поїхати? – Запитав Антон сівши за кермо.

- Не знаю чи потрібно взагалі кудись їхати, але…давай поїдемо туди, де побільше людей, - енергічно запропонувала вона.

- В центр?

- Мені подобається хід твоїх думок, - широко посміхнулась Катя.

Зупинившись в самому серці міста, Антон вимкнув двигун та поглянув на дівчину. Хлопець мовчав чекаючи доки вона перша почне говорити, але Катя здається зовсім не поспішала відкривати рота щоб мовити хоча б слово. Можливо вона просто підбирала слова, а можливо зовсім не бажала розмовляти.

- Катю, я кохаю тебе, - не витримав він та порушив дзвінку тишу.

Дівчина лячно поглянула на нього, після чого напустила на себе спокійний вигляд та мило посміхнулась.

- Я теж кохаю тебе. Ти справді потрібен мені, але я не хочу поспішати із радикальними висловлюваннями про наші стосунки, бо справді не знаю, що чекає на нас в майбутньому. Та все ж, я хочу щоб ти знав…я готова вийти за тебе, якщо ти запропонуєш.

Вираз його обличчя просвітлів.

- Ти справді так вважаєш, чи просто говориш?

- Я серйозна в своїх словах, але побоююсь, що ти можеш покинути мене.

Брюнет розсміявся.

- Ти чудачка! Можеш не хвилюватися на цей рахунок, мене від тебе нічим не відштовхнеш.

Катя хмуро усміхнулась, опустила погляд собі під ноги та згідно захитала головою.

- Можна задати тобі питання? – Вона підняла на нього погляд своїх зелених очей.

- Так, а чому ні? – Приємно посміхнувся Антон.

Дівчина стискала пальці в кулаки та розтискала.

- У тебе є паспорт?

- Паспорт? – Здивувався брюнет. – Звичайно, а в тебе ніби немає, - було помітно, що Катине запитання його трохи шокувало.

- Можеш показати? – Коли вона говорила це, то зовсім не дивилася на нього. Її очі знову сканували підлогу під ногами.

- Навіщо? – Питанням на питання відповів він.

- Хочу побачити твою фотографію в паспорті. Я також можу показати тобі своє фото в документі, для мене це не являється проблемою.

- Для мене це також не проблема, - повів він плечем та нахилився до бардачка, - зараз покажу.

Катя завмерла в очікуванні, округливши очі. Долоні дівчини неймовірно спітніли від переживань.

Відкривши бардачок, Антон завмер, там лежало безліч різних паперів, пістолет та презервативи. Брови Каті від побаченого полізли вгору. Рука хлопця завмерла буквально в міліметрі від паперів, потім він повільно закрив бардачок та сівши рівно, поглянув на неї.

- Вибач, - відсторонено мовив він, - але я щойно пригадав, що залишив паспорт вдома. Давай я пізніше його тобі покажу, добре?

Катя проковтнула в’язку слину.

- Гаразд.

Долоні дівчини спітніли ще сильніше, вона не розуміла, що робити і чи вірити словам Микити.

- Навіщо тобі пістолет? – Запитала вона.

- У мене є документи на зброю, можеш не нервувати! – Трохи роздратовано відповів він. – Ти чудово знаєш хто я такий і чим займаюсь. Факт присутності у мене пістолета – не повинен тебе дивувати.

- Я знаю, що ти товаришуєш з Бутенком! А більше я нічого не знаю, - не менш роздратовано відказала вона.

- Стас зник. Я впевнений, що його хтось прибрав. І чесно признаюсь, я радий, що так сталося. Нехай він згорить у пеклі.

Катя обурено засопіла.

- Антоне, ми знову починаємо сваритися, а я більше не хочу сварок.

- Ти думаєш я хочу? – Вирячив очі він.

- Як тебе звати? – В лоб запитала вона.

Антон свердлив дівчину незрозумілим поглядом, а через секунду спокійно відповів:

- Ти знаєш, як мене звати. В чому справа Катю?

- Як тебе звати? – Повторила вона питання.

- Антон, - ще більш незрозуміліше дивився на неї він.

- А Ольгу Чорну ти часом не знаєш?

- Про яку Ольгу ти говориш?! – Вигукнув він не стримуючи гнів.

- Про ту, яку вбили в нашому парку! – Катя теж втратила спокійний тон голосу.

Хлопець протяжно видихнув.

- Добре, забудь! – Катя відкинулась на спинку сидіння та схрестила руки на грудях.

- Ти питаєш про мій паспорт, запитуєш, як мене звати, хоча ти і сама чудово знаєш моє ім’, тепер Ольга! Що в тебе в голові? Це він, так? Той пацан, який вилетів із твого двору, немов скажений! Він тобі подобається і ти хочеш покинути мене заради нього, я правий?

- Господи, ні, - зовсім спокійно мовила вона. – Микита одружений. Я говорила тобі, що ми зустрічалися, але наші стосунки давно в минулому. Просто мене дивує той факт, що ти не хочеш щоб я побачила твій паспорт.

- Тоді при чому тут Ольга? – Похмуро запитав він.

- Ти знаєш її?

- Уявлення не маю хто це така. Про вбивство я чув, а хто в Мені не знає про це?

- Я вирішила, що ти приховуєш від мене своє справжнє ім’я, тому і не хочеш показати документ.

- Паспорт лишився вдома, - спокійно мовив він. – Але я ніяк не можу знайти зв’язок із тією Ольгою.

- Я сама не знаю, що кажу, вибач. Давай просто забудемо про це, гаразд?

Антон потиснув плечами.

- Я не проти, - невдоволено мовив хлопець.

Раптом Катя привстала на сидінні, її погляд прикувався до чогось на вулиці.

- О господи, там Дарина! - Вона вказала на чорний джип, який був припаркований неподалік. – Почекай! – Катя придивилася краще та отетеріла, помітивши того хто був поряд із її подругою. – Це ж Максим Бутенко! – Вигукнула вона. – Що Дарина робить в машині Стасового брата? – Катя шоковано поглянула на Антона.