Розділ 36

Дарина вперлася поглядом в кущ і завмерла, а Віра тим часом продовжила:

- Я не впевнена точно, коли він помер, але коли я знайшла його, він вже задерев’янів, - з болем в голосі мовила вона, вказуючи на сіру тушку здоровенного британського кота.

- Який жах мамо, - видихнула дівчина. – Як таке сталося?

- Марс багато років прожив і помер він від старості. Ніщо не вічне, - зітхнула Віра. – Мені так шкода, що його більше немає з нами. Він був один із моїх улюблених котиків.

Макс насупив брови, нахилився до Дарини та прошепотів їй на вухо:

- Один «із»?..

- У мами є ще 4 кота, не враховуючи Марса. І всі британці, вона їх просто обожнює, - також прошепотіла вона у відповідь.

- О, - шоковано підняв він брови та став рівно.

Віра всхлипнула.

- Треба похоронити його.

- Я допоможу вам, - швидко відреагував Максим.

Віра вибрала самий найкращий кущ троянд під яким вирішила похоронити Марса. Викопали ямку та зробили все, як потребував того ритуал. Віра заправляла процесом так, як вважала за потрібне. Дарині на якусь мить стало сумно, адже своїх котів мати любила більше ніж її.

- Ви залишитеся на чай? У мене є фруктовий, трав’яний…

- Ні, нам треба їхати! Дякую мамо.

Дарина взяла Макса під руку та потягла на вихід із двору. Опинившись у машині, дівчина видихнула.

- У твоєї мами п’ятеро котів? – Усміхнувся він заводячи двигун.

- Вже 4, - відказала вона. – Поїхали, досить сміятися, - Дарина жартівливо штовхнула його в плече.

Антон, напевне в десятий раз телефонував до Каті, а дівчина цілеспрямовано ігнорувала його дзвінки. Образа за минулий вечір надійно засіла в її душі, він причинив їй справжній біль і саме головне ні за що. Чому Антон так розсердився, Катя ніяк не могла збагнути, хоч і витратила на роздуми дуже багато часу.

На телефоні показувало 57 пропущених дзвінків і на 58 виклик, вона все таки вирішила відповісти:

- Слухаю.

- Катю… - В слухавці почулося тяжке зітхання. – Не стану запитувати чому ти не відповідала на дзвінки. Ти скоріше за все ображена.

Катя мовчала.

- Вибач, я не хотів тебе ображати.

- Тоді чому ти розпсихувався? Я зовсім тебе не розумію.

- Ти і не зрозумієш, бо я не збираюся пояснювати, - відповів Антон.

- Яка чудова новина! – Вигукнула сплеснувши долонею по коліну. – І що це значить?

- Нічого Катю, заспокойся. Є речі про які я намагаюсь мовчати. Справа не в тобі – це мій власний вибір.

- Я не знаю чи потрібні мені такі відносини, у яких є таємниці один від одного.

Тепер замовчав Антон.

- Ти хочеш розійтися, - напрочуд спокійно заговорив він, констатуючи факт.

- Я вже і не знаю чого хочу, - зітхнула вона, сльози самі навернулися на очі.

- Давай зустрінемося і спокійно поговоримо, добре? – Запитав Антон.

- Гаразд. Коли?

- Зараз.

- Приїжджай до мене, але поговоримо в машині, - погодилась вона.

- Як скажеш.

Зібравшись, Катя підійшла до виходу та відчинила двері. На порозі стояв Микита, хлопець саме заніс руку для того аби постукати в двері.

- Микита, що ти тут робиш? – Оторопіла вона.

- Привіт, я саме хотів… - Він затнувся. – Треба поговорити, - рішуче закінчив.

- Поговорити?

- Я бачив тебе з тим хлопцем…

Катя ледь не завила від відчаю.

- Микито, у мене немає на це часу, - вона рішуче ступила за поріг та зачинивши двері, попрямувала до хвіртки.

Микита зупинив Катю, схопивши за лікоть.

- Я повинен тобі дещо розповісти про нього, - швидко мовив він.

Катя незрозуміло поглянула на нього.

- Добре, тільки давай швидше, Антон зараз приїде.

- Ти сказала Антон? – Насупився Микита. – Він назвав тобі таке ім’я?

- А в чому справа? – Катя взагалі нічого не розуміла.

- Вбивство Ольги Чорної у нашому парку… В ту ніч я бачив їх разом, вона сідала до нього в машину, а на ранок її знайшли мертвою. Я знав Олю, ми були добрими товаришами, точніше Оля дружила із моєю дружиною. Вона розказала нам, що в неї є хлопець, постійно про нього тільки й говорила, дістала цим навіть Ярину. Ось тільки її хлопця звали не Антон, а Олег, але обличчя те саме.

- Я тобі не вірю, - обурено мовила Катя. – Ти верзеш якісь дурниці.

- Антон, зовсім не Антон, можливо навіть не Олег. Звідки знати, що він дав тобі правдиве ім’я.

- Правдиве, він не міг збрехати мені, - намагалася захистити свого хлопця Катя.

- Значить він збрехав Олі. Дам тобі дружню пораду: тримайся від нього подалі.

- І не подумаю! Мені не потрібні твої прокляті поради, зрозумів?

- Тоді по можливості, зазирни в його паспорт, - мовив він. – Кажу тобі, з ним щось не так. Можливо це він вбив Олю і ще одну дівчину.

- Була ще одна жертва? – Підняла брови Катя.

- А ти що не чула? Тіло не знайшли, але дівчина зникла, всі думають, що вона теж мертва. Зараз проходять пошуки і поліція приписує ці 2 інциденти одній людині, але вони не знають кого шукати, вбивця Олі працював справді професійно, ніяких ДНК не залишив, а ще, як на зло – свідків зовсім немає.

- Ти помиляєшся, це не Антон. Може він просто схожий на того хто був із Олею!

- Ні, то був саме він, - запевняв Микита.

До двору під’їхала машина і Микита завмер, обернувшись.

- Дізнайся, як його звати насправді. Його справжнє ім’я Катю, справжнє! – Швидко прошепотів він та подався на вихід із двору.

Антон вийшов із машини та зупинився, коли йому на зустріч із двору Катерини вилетів переляканий Микита.

- Привіт, - усміхнувся Антон, а Микита зіткнувшись з ним поглядом, стрімко перейшов на біг.

Незабаром і сама Катя опинилась у Антона перед очима.

- Пфф, дивний хлопець, - мовив він, дивлячись Микиті услід. – Що це з ним?

- Сама не знаю. Прийшов до мене, ніс якусь маячню. Краще не звертати на нього увагу, - вона нервово, тремтячою рукою заправила пасмо волосся за вухо та пройшла до його машини.