Розділ 35

Таня зупинилася та повернулась до нього. Вона задумливо вивчала його хоч і не дуже красиві, але для неї найкращі, риси обличчя Дмитра.

- Ти б не став насміхатися наді мною?

- Звичайно ж ні.

- Це добре, - посміхнулася вона, продовжуючи їхній шлях. – У тебе коли небудь була дівчина? – Запитала несподівано.

Дмитро не поспішав з відповіддю.

- Була, - насупився хлопець.

- А чому так довго обмірковував відповідь? Ти завагався, - хитро зіщулилась вона.

- Нічого я не вагався.

- Вагався, - розсміявшись, стояла на своєму вона.

- Хай буде по твоєму, - зітхнув він.

- Розкажи мені про неї, - попросила Таня.

- Про яку саме із своїх колишніх, я повинен тобі розповісти? – Підняв брови Дмитро.

- А в тебе їх було багато? – Зовсім здивувалася вона.

- Якщо я цілими днями сиджу за ноутбуком, то це не значить, що я не зустрічався з дівчатами. На протилежну стать у мене завжди вистачало часу. І до того ж, ти їх не знаєш. Так навіщо тобі про них розповідати? Чому тебе взагалі таке цікавить?

- Мене цікавить абсолютно все, що тебе стосується, - просто відповіла вона.

- Іноді ти мене лякаєш.

- Я тобі не подобаюсь? – Невинно закліпала очима Таня.

- До чого тут це? Звичайно подобаєшся…

Таня обійняла його руками за шию та потяглася до його губ. Дмитро швидко відсторонився.

- Ти що? Люди ж навколо.

- Ну то й що? Ти соромишся мене? Не варто.

Дмитро вагаючись, озирнувся довкола, після чого нахилився до Тані та легенько доторкнувся губами її уст.

- От бачиш, все дуже просто. Ти не помер на місці поцілувавши мене на вулиці, - примружила вона очі.

- Я б хотів познайомитися з тобою за інших обставин. Щоб наші батьки не були одружені, а ми з тобою не були братом і сестрою. Почуваю себе дивно. Незважаючи на те, що ми не рідної крові – це якось неадекватно. Думаю моя матір не зможе прийняти сам факт наших стосунків.

- Марго не може заборонити нам бути разом, а якщо спробує – ми втечемо, поїдемо жити за кордон. Можливо тобі вдасться поновитися у твоєму вузі і ти матимеш змогу закінчити навчання. Рано чи пізно, тобі доведеться сказати мамі про той інцидент. Вічно приховувати таке не будеш.

- Я знаю, - сумно зітхнув він. – Не знаю, як їй розповісти. Але я з цим розберусь. Мої проблеми нікого не стосуються.

- Не говори так. Твої проблеми стосуються мене.

- З яких пір? – Здивувався Діма.

- З тих самих, коли ти переступив поріг нашого будинку. Ти зразу мені сподобався, хоча я повинна зізнатися, що спершу ненавиділа тебе, ще до нашої зустрічі. Та коли ти приїхав… Я не знаю, що зі мною сталося, але…ти запав мені в душу. Ти не уявляєш, що я відчувала, коли ти ігнорував мене, - гірко посміхнулася вона.

- Я намагався поводити себе з тобою, як брат.

- Навіть брати приділяють більше уваги своїм сестрам.

- Тоді вибач, у мене немає рідних сестер, тому я не знав, як повинен поводити себе.

Вони пройшли мимо красивої альтанки, оздобленої металевими квітами, схожими на лілії. Таня завмерла на місці, вдивляючись в білий дах альтанки та рушила до неї. Дмитро крокував позаду.

Поряд росли густі кущі, коли наступало літо – вони цвіли запашними жовтими квітами, а зараз на них осипалось все листя. Таня ступила до альтанки та сіла на лавку, вдихаючи носом прілий аромат опалого листя. Діма сів поряд із нею та обійняв дівчину лівою рукою за плечі.

Поряд нікого не було. Ранкові спортсмени зникли, власники собак теж розійшлись по домівках. Таня опустила долоню йому на груди та повела до низу. Дмитро стрепенувся від несподіванки і зіткнувся з Таніним пильним поглядом. Її рука лягла на його пряжку.

- Вибач, але я нічого не можу з собою зробити, - прошепотіла вона.

- Краще діяти чим помирати від бажання, - хрипло сказав він. – Особливо, коли об’єкт обожнювання сам не проти.

Максим зупинився біля будинку матері Дарини та вимкнув двигун.

- Це тут? – Він уважно оглянув будинок.

- Дякую, що привіз, - сказала вона та вийшла з авто.

Дарина розширеними очима спостерігала, як Максим теж вийшов, обійшов машину та підійшов до неї.

- Ходімо? Чи ти збираєшся тут стояти? – Запитав він.

- І куди ти зібрався? Я думала, що ти поїдеш у своїх справах.

- Твої справи для мене не менш важливі, ніж мої. Дозволь мені піти з тобою. Надіюсь твоя мама не буде проти гостей.

Дарина зітхнула та мовчки попрямувала у двір.

Її мама вискочила з будинку бліда, наче крейда і підбігла до них.

- Нарешті! Ти через Китай добиралася? – Гаркнула вона.

- Я теж рада тебе бачити, - пробурмотіла Дарина.

- А це хто такий? – Мама зацікавлено зиркнула на Максима. – Який гарний хлопець. Високий. Я полюбляю високих.

- Заспокойся мамо, він не до тебе приїхав, - мовила вона. – Знайомся, це Максим. Мій…

- Я хлопець Дарини, - перебив він її та подав матері руку для привітання. – Радий вас бачити.

Очі Дарини розширилися і стали схожі на чайні блюдця.

Жінка розквітла на очах.

- Який привітний. Ти добре вихований. А мене звати Віра.

- Дуже приємно, - усміхнувся Максим.

Дарина більше не могла витримати материнську токсичність і викинувши долоні перед собою, голосно запитала:

- Мамо! Що у тебе трапилось?

Віра затнулась, вираз її обличчя різко змінився із привітного на похмурий.

- Ходімо, я покажу, зараз ти сама все побачиш.

Віра повела їх за будинок на задній двір, вона крокувала швидко та впевнено. Дарина з Максимом ледве наздогнали її.

- Ось, дивіться, - вона поворухнула рукою, вказуючи кудись під кущ троянового дерева.