Розділ 33

Антон увімкнув тиху музику та подав руку Каті, притягнувши дівчину до себе, він повів її у повільному танці. Легкі ноти розслабляли та дозволяли рухатися плавно, та повільно. Його руки лежали на її талії, а очі стежили за кожним рухом її стегон. Катерина поводила себе розкуто, дозволяючи музиці та Антону вести, направляти її.

В якусь мить, Антон підхопив Катю під стегна та закружляв навколо себе. Катерина сміючись обхопила його руками за плечі та відкинула голову назад. Руде волосся грайливо розвівалося.

Не пройшло і декілька хвилин, як вони перемістилися на ліжко і тепер Катя лежала на спині, а Антон нависав над нею. Одна його рука зігнута в лікті спиралася на ліжко, а іншою рукою він опирався по інший бік від Катерини. Нахилився та провів доріжку із поцілунків від мочки її вуха, по шиї вниз до ключиці.

- Ти – подарунок долі, - тихо мовив він, заглядаючи в її очі.

- Справді?

- Так.

- Не можу стверджувати, що це достовірно, але мені сподобалось, що ти таке сказав.

Антон пильно поглянув на неї, Катя помітила у виразі його обличчя злість з домішком занепокоєння.

- Все добре? – Знервовано запитала вона.

- Ні.

- Я щось не так сказала?

- Так.

Катя проковтнула слину, відчуваючи тривогу та страх.

- В чому справа? – Вона спробувала сісти рівно і Антон відштовхнувся руками та сів відвернувшись від неї.

- Ти не хочеш провести зі мною решту життя? Я думав ми одне в одного назавжди.

Катя напружено вдивлялася в його спину.

- Так і є, - тихо підтвердила вона. – Просто… не треба забігати наперед. Час покаже хто ми є і що значимо одне для одного.

- Ти значиш для мене всесвіт! – Вигукнув він, стрімко повернувся до неї та вовком поглянув у дівоче обличчя. – Не топчи мої почуття до тебе. Навіщо ти робиш мені боляче? Ти від цього насолоду отримуєш?

Катя сиділа мовчки не знаючи, що і відповісти.

- Що я для тебе значу? – Запитав він.

- Ми зустрічаємося, ти мій хлопець.

- Що я для тебе значу? Просто хлопець? – Голосно та нервово розсміявся він. – Це все, що ти можеш мені відповісти?

- А що ти хочеш почути? Звичайно ти важливий для мене…

- Але ти не гадаєш, що нас із тобою чекає сумісне майбутнє. Ти сумніваєшся в нас, - істерично сміявся він.

Саме зараз, Антон нагадував Катерині справжнього психопата.

- Ти не правий.

Антон різко припинив сміятися і стрімко підвівся з ліжка.

- Вставай, я відвезу тебе до дому.

- Антоне, годі, припини. Вибач, що образила тебе.

Брюнет поклав руки на талію та гучно зітхнув. Підійшов до вікна, дістав сигарету та підпалив. Видихнувши сизий густий дим, він знову глибоко затягнувся.

- Я не хочу більше продовжувати цей вечір. Досить з мене твоєї присутності, - він розвернувся всім корпусом до неї.

Катя сиділа мовчки, розгублено дивлячись на нього. Свічки майже догоріли, деякі взагалі погасли, через що в кімнаті стало дещо темніше.

- Ти…хочеш покинути мене? – Відсторонено запитала вона, ковтаючи сльози.

Антон неприємно наморщився зображуючи повну відразу.

- Катю, чому, коли ми посварилися, ти думаєш, що ми розходимося? Що за дурість в твоїй голові? Що взагалі з вами дівчатами не так? В даний момент, саме зараз – я не бажаю тебе бачити, тому дуже прошу: підіймайся, я відвезу тебе до дому.

Швидко злізши з ліжка, ніби її вітром знесло, Катя обливаючись сльозами поспішила на вихід, а Антон загасив сигарету та пішов слідом за нею.

Буквально злетівши сходами вниз, Катя вивалилася на вулицю, на мить зупинилася, шукаючи поглядом його авто. Та несподівано її очі зупинились на автомобілі таксиста, який був припаркований неподалік. Не втрачаючи ні хвилини, руда кинулась до водія темно синьої шкоди та не запитуючи дозволу всілася на переднє сидіння.

Таксиста підкинуло на сидінні, коли Катя опинилася поряд із ним.

- Відвезете мене на провулок Молодіжний, дім 24?

- Звичайно, - відповів весело він, поглядаючи на заплакане Катине обличчя.

Антон вийшов зразу слідом за Катею і спостерігав за тим, як вона сіла в таксі, а через декілька секунд, авто зрушило з місця. На вилицях брюнета заграли жвали, коли він міцно стискав та розтискав зуби.

Рано вранці Дарину пробудив від сну дзвінок від матері. Здивувавшись, що матінка взагалі вирішила до неї подзвонити, Дарина підняла слухавку.

- На зв’язку, - сонно пробурмотіла вона.

- Доброго тобі ранку Дариночко, - голос матері хоч і був бадьорим, але доволі пригніченим. Це добре чулося по її інтонації. Дарина зразу все зрозуміла, тому запитала:

- Що вже такого сталося із самого ранку, що тобі довелося телефонувати мені?

- Ти повинна приїхати до мене. Це терміново!

Дарина невдоволено закотила очі під лоба та стомлено мовила:

- Гаразд, скоро буду.

Зібравши все до кучі, а також зібравши себе ще в одну кучу, вона до кінця не прокинувшись, поплелася на вихід з будинку. Рот дівчини роздирався від осточортілих позіхань. Легке чорне пальто пробрало холодним повітрям, коли вона зачиняла двері на ключ.

Вийшовши із двору на вулицю, Дарина із гуркотом зачинила хвіртку та попрямувала прямо по вулиці, навіть не помітивши чорний джип неподалік від її будинку, скло якого повільно опустилося до низу.

- Дарино! – Покликав чоловічий голос і дівчина озирнулася.

- Якого?! – Вигукнула вона шоковано.