Розділ 32

Опинившись в міцних обіймах Антона, Катя припинила сміятися. Вона важко задихала, вдивляючись в темряву його очей. Іноді вона геть забувала наскільки вони чорні.

Антон схилився до неї, а через секунду по Катиній шкірі пробігся табун мурашок, коли його подих опалив ніжну шкіру на ключиці. Гарячі губи пройшлись по вздовж ключиці, але не цілували, просто легенько доторкалися, після чого він прошепотів їй на вушко:

- Ходімо до столу.

Вчинивши, як самий справжній джентльмен, Антон спочатку допоміг Каті сісти, а потім уже сів і сам.

Невеликий круглий столик, накритий білою скатертиною, прикрашали: ваза з виноградом та апельсинами, пляшка ігристого вина з двома келихами, сир різних видів та фаршировані томати запечені в духовці.

- Ти ніби знаєш мене, як облуплену, - усміхнулась вона дивлячись на стіл.

- Що ти маєш на увазі?

- Обожнюю сир, а про фаршировані овочі взагалі краще промовчати – моя сама улюблена страва.

- Значить я вірно підібрав асортимент.

- Ще й як! – Катя поклала один томат собі на тарілку та зачерпнула виделкою трохи фаршу. – Боже, яка смакота, - спробувавши мовила вона. – Ти сам це приготував?

- Насправді, я не вмію готувати. Шеф повар із мене нікудишній, тому я замовив їжу в ресторані, - потиснув він плечами.

Катя глузливо наморщила носа.

- Міг би і збрехати про це.

- Навіщо? Щоб ти потім весь час просила мене приготувати тобі цю страву?

- В такому випадку, ти б точно навчився готувати, - рішуче мовила вона.

Відкоркувавши шампанське, Антон наповнив до половини обидва келиха та подав один Каті.

- Давай вип’ємо за нас, - запропонував він.

- Як банально, - протягла вона не приховуючи посмішки.

- Добре, - Антон вигнув брову. – Тоді піднімемо келихи за те щоб кожен у цьому світі знайшов своє кохання.

Катя тримала келих за високу ніжку двома пальцями.

- Ох Антоне, - зітхнула вона. – Опинившись в цій кімнаті, я зрозуміла, що дечого про тебе не знаю. Як виявилося, ти вмієш бути романтичним, але проголошувати тости у тебе так собі виходить. Я вип’ю за тебе. За те, що ти з’явився в моєму житті та змінив його назавжди. Дякую тобі за це.

- Гаразд, - усміхнувся він, - тоді будемо пити за мене.

Катя не стримала сміх.

Антон підвівся з місця, підійшов до Каті та подав руку. Дівчина поклала свою долоню в його та підвелася.

- Вип’ємо на брудершафт, - запропонував він.

Допивши келих до дна, Антон палко поцілував Катю, стискаючи її в своїх обіймах. Та цілунок припинився в ту саму мить, коли один з келихів впав на підлогу і розбився.

- Ой! – Катя притиснула долоню до своїх уст. – Вибач, я така незграбна.

- Нічого страшного, не хвилюйся, келихів у мене вдосталь.

Він покинув кімнату і повернувся через декілька хвилин, тримаючи у руках келих ідентичний розбитому. Швидко прибрав уламки та знову повернувся за стіл.

- Ще раз прошу вибачення, - із жалем говорила вона. – Ти все так добре продумав, а я здається все зіпсувала.

- Не кажи дурниць, один розбитий келих нічого не може зіпсувати.

Катя почувалася ніяково, здається їхній поцілунок очікував на продовження, а вона розгепала той проклятий келих.

- Це твоя квартира? – Намагаючись відволіктись від поганих думок, Катя запитала перше, що прийшло їй у голову.

Антон дещо завагався, після чого відповів:

- Так, ця квартира моя. Звичайно вона потребує капітального ремонту… Я нещодавно її купив…

Катя оглянула стіни, стелю та підлогу. Шпалер не було. Із меблів були присутні тільки ліжко та столик за яким вони сиділи, що було в інших кімнатах, Катя не знала. Вона тільки зараз звернула увагу на те, що квартира була майже порожньою, напевне головну роль в цьому зіграла напівтемрява, яка приховувала майже все.

Дмитро піднімався сходами на другий поверх, коли його перестрів Артем. Вітчим діловито засунув руки до кишень штанів, ставши перед хлопцем.

- Як справи? – Серйозно запитав Артем, а потім додав, - із моєю донькою.

Дмитро завмер не рухаючись.

- Ем… Я не знаю про що ви.

- Я нічого не розповів твоїй матері… - Пронизливий погляд Артема пройшовся по обличчю хлопця. – І нічого не розповім. Я помітив букет троянд у кімнаті Тетяни тоді, коли заходив, а також її червону помаду на твоєму обличчі. До цього моменту я не хотів нічого запитувати, але…

- Між нами нічого немає, - швидко мовив Дмитро. – Троянди я подарував їй в знак вибачення за свою поведінку. Я образив її…

- А поцілунок теж був у знак вибачення? – Вистрілив поглядом Артем. – Врешті решт, це не моя справа. Ви вже дорослі і ви не маєте спільної крові…

- Я зрозумів вас, - поспіхом перебив його Діма. – Але це справді не те, що ви подумали.

- Добре, якщо так, - Артем від душі опустив долоню хлопцеві на плече та попрямував сходами вниз.

Діма швидко поспішив до себе в кімнату та не встиг навіть пару кроків зробити, як на нього налетіла Тетяна, та схопивши хлопця за петлі, потягла на себе.

- Що він у тебе питав?! – Гучним шепотом запитала вона.

- Боюся, що твій батько нас запідозрив, - важко дихаючи вимовив він.

- Авжеж запідозрив! Батько накинувся на мене із звинуваченнями, що я домагалася тебе. Він на всі 100 впевнений, що наш із тобою поцілунок, повністю моя ініціатива, тому що ти не спроможний на щось подібне.

- Він цілковито правий. Я дійсно…

- Замовкни! – Вона різко обірвала його. – Не смій, - уже тихіше мовила вона, накривши його губи поцілунком.