Розділ 31

Наступного дня, Катерина стояла у своєму дворі та спостерігала захід сонця. Небо було фіолетовим на горизонті, а над самим горизонтом яскраво рожевим. Обійнявши себе руками, вона наїжачилася від вечірньої прохолоди.

Антон обіцяв приїхати по неї через 5 хвилин, але на вулиці Катя чекала вже приблизно хвилин 20. Чомусь він запізнювався.

Горизонт окрасився яскраво червоним з помаранчевими відтінками. Прямо у неї на очах, небо помітно ставало темнішим, змінюючи свої кольори на темні відтінки синього.

Почекавши ще хвилин 10, Катя вийшла із двору на пусту вулицю, після чого в полі її зору з’явився чорний автомобіль Антона. Він зупинився поряд із нею і усміхнена дівчина, відчинила дверцята та сіла на переднє сидіння.

- Ти змусив мене довго чекати, - вона нахилилася до нього та поцілувала в губи.

- Вибач, трохи затримався. Були деякі справи, - відповів Антон.

Катя відкинулась на спинку сидіння та мовила:

- По телефону ти сказав, що на мене чекає приємний сюрприз…

- Справді? Невже я міг таке сказати? – Жартівлива здивованість була присутня і в голосі, і в виразі обличчя Антона.

Розсміявшись, Катя легенько штовхнула його долонею у плече.

- Антоне припини!

Його погляд став абсолютно серйозним, після чого він заговорив:

- Сюрприз знаходиться не тут, до нього ще треба приїхати. Тому… - Він вийняв з кишені червону стрічку, - …я повинен дещо зробити. Не хочу щоб ти бачила куди я тебе везу, а то мій план може провалитися. А тепер, будь ласка, повернися і я зав’яжу тобі очі.

- Хочеш щоб я нічого не бачила? Це трохи дивно! – Повертаючись до нього спиною, мовила Катя.

Наступної миті, їй на очі лягла гладенька наче шовк стрічка. Катя відчула, як вона затягується на потилиці, коли Антон відчутно зав’язав стрічку на вузлик.

- Не надто сильно? – Запитав він, закінчивши свої маніпуляції.

- Нормально, - відказала Катя, поправила стрічку на очах і сіла рівно.

Антон завів двигун та плавно зрушив автомобіль з місця.

Їхали вони в цілковитій тиші, через деякий час, Каті здалося, що їхній шлях тривав занадто довго і дівчина засовалась на сидінні. Паніки не було, але стрічка на очах змушувала відчувати себе не зовсім комфортно.

- Ми довго їдемо, чи мені тільки здається? – Не витримавши запитала вона.

- Тобі здається, ми майже приїхали. Почекай ще трохи, твоя нетерплячість зводить мене з розуму, - усміхнувся він.

Невдовзі, Катя відчула, що Антон зупинив машину. Відчинилися дверцята з його сторони, а потім він відчинив двері і для неї.

- Тримай мене за руку, - мовив він, після чого, Катя відчула, як його тепла долоня взяла її прохолодну руку і вона обережно вилізла із авто.

- Де ми? – Сконфужено запитала руда, загубившись у просторі темряви.

- Скоро дізнаєшся, а тепер, ходімо. Я буду вести тебе, а тобі лише залишається слідувати за мною.

Під ногами відчувався твердий асфальт, Катя йшла по абсолютно рівній поверхні. Почувся звук відчинених дверей і судячи по всьому, вони зайшли у якесь приміщення. На щоках приємно заграло тепло.

- Обережно сходи, - попередив Антон.

- Сходи? – Розгублено запитала вона перед тим, як перечепитися. Антон перехопив дівчину поперек талії, міцно утримуючи від падіння. Катя голосно розсміялася.

Подолавши, напевно соту сходинку, вона не витримала та запитала:

- Ти ведеш мене на дах! Сюрприз там знаходиться? – Катя спробувала зняти надокучливу стрічку, але Антон зупинив її, перехопивши руки дівчини.

- Не чіпай стрічку, Катерино. Ти не вгадала, сюрприз в іншому місці. Ми вже прийшли.

- Справді?

- Так.

Брязкіт ключів, звук вхідного замка та ще одні відчинені двері. Антон обережно завів Катю до середини.

- Тепер можна знімати? – Запитала вона, слухаючи, як зачиняються двері на замок. – Антоне? – Перелякано мовила вона, коли він не відповів.

- Ще ні, - почувся тихий голос хлопця.

Каті знову довелося йти, але на цей раз лише пару метрів.

- Тепер можна зняти, - повідомив брюнет і сам повільно зняв стрічку з її очей.

Майже темна простора кімната, освітлена лише світлом багатьох свічок, що були розміщені на підлозі та підвіконнику, викликала в Катерині приємну здивованість. Дівчина помітила на підлозі пелюстки червоних троянд, велике ліжко біля стіни та столик накритий на двох осіб.

- Антоне, - видихаючи, вона повернулася до нього.

- Тобі подобається? – З усмішкою запитав він. – Сюрприз так собі, але я надіявся, що ти будеш у захваті.

- Сюрприз чудовий! – Вигукнувши, вона кинулась йому на шию з обіймами, а потім повільно обернулася до вікон, - але мені не подобається, що тут немає штор.

- Штори? Вони нам не потрібні, - посміхнувся хлопець.

Катя розімкнула обійми та підійшла до вікна.

- Вид із вікна - неймовірний, - вона замріяно дивилася на освітлену вуличними ліхтарями вулицю.

Неподалік, прямо напроти вікна, височіла водонапірна вежа. Схоже, що нею давно ніхто не користувався, тому що вона була в досить аварійному стані, - з однієї сторони, стіна майже розвалилася. Поряд росли невисокі кущові дерева, а по самій вежі плелася якась суха рослина, можливо хміль або плющ, Катя не змогла чітко розгледіти з вікна квартири.

- Ми на третьому поверсі? – Запитала поглянувши у низ вона.

- Саме так.

- А мені здалося, що ми піднялися на 9 поверх, так багато сходів було під ногами, - засміялася вона та повернулася до нього.