Розділ 30

- Як ти дізнався де я живу? – Дарина міцно стиснула пальці однієї руки другою, незважаючи на добру атмосферу в кімнаті, вона нервувала.

- Тебе було неважко знайти, - криво усміхнувся він. – Ви розбіглися тому що ти вважала, що в нього є інша, - констатував він. – Ти, напевне, була розлючена наче звір.

Дарина бачила в його очах задумливість змішану з цікавістю, через що, їй стало ще більше не по собі.

- На що ти натякаєш? – Майже прошепотіла вона, тремтячим голосом.

- А про що ти подумала? – В погляді Максима блиснула іскра чогось незрозумілого.

Тут Дарині справді стало страшно. Думка про те що Максим підозрює щось неладне, міцно осіла в її голові. Навіть гірше, параноя нашіптувала Дарині про те, що він знає про скоєний нею злочин. Розхвилювавшись так, що не витримавши вскочила з місця, вона нервово вигукнула:

- Комусь іще кави? Я піду зроблю!

Катя з Танею знову переглянулись, на обличчі Макса читався якийсь шок.

- Дарино, - тихо почала Таня, - кави достатньо, не треба нікуди йди.

Дарина розгублено оглянула всіх присутніх і повільно опустилась на диван.

- Вибачте, - мовила вона. – Що це я, - знервовано засміялась дівчина.

Макс трохи нахилився уперед і поклав лікоть на своє ліве коліно.

- Я засмутив тебе?

- Та ні, - швидко відповіла Дарина.

- Зрозумій мене, я сильно хвилююся за свого брата. Всі мої рідні місця собі не знаходять.

- Я розумію, - Дарина згідно хитнула підборіддям. – Коли саме він зник? – Запитавши це, вона кинула швидкий погляд на Катерину, яка по вигляду нервувала не менше чим сама Дарина, руда швидко опустила погляд.

- Наступного дня, - без вагань відповів він.

- Отже…можна зробити висновок, що я була не остання хто бачила його.

- Я ні в чому тебе не звинувачую, Дарино. Для мене важлива будь яка деталь.

- Ти не думав, що Стас просто поїхав з міста і більше не повернеться? Чи можливий такий розвиток подій?

- Важко уявити щось подібне. Він би попередив нас.

- Тоді я не знаю. Ти витрачаєш і мій, і свій час даремно. Ти нічого тут не дізнаєшся, - Дарина склала руки на грудях, всім виглядом демонструючи, що не бажає продовжувати цю розмову.

Максим різко перевів погляд на Катерину.

- А твоя подруга, що скаже про всю цю ситуацію? – Він посміхнувся куточком губи.

Катя подавилася кавою та сильно закашлялась.

- Що? – Запищала вона. – Я не розумію…

- Ти зустрічалась із ним тієї ночі, коли він зник. Артур сказав, що Стас збирався на зустріч із тобою, біля річки. Наскільки мені відомо, ти сама зателефонувала до нього та захотіла побачитись.

- Я… Я просто… - Катя не могла скласти слів до купи.

Дарина сиділа наче статуя, нерушима та мовчазна, а коли відмерла, мовила:

- Вона нічого не знає, і взагалі, як мені пізніше повідомила Катя: вони так і не зустрілися, тому що Стас не прийшов! Вона наче ненормальна чекала на нього, а він навіть не подзвонив, - брехала від всього серця Дарина.

- У Каті немає язика? – Несподівано запитав він, пронизавши Дарину важким, невдоволеним поглядом.

Дарина спасувала та змовкла.

- Ну так що? Він так і не з’явився? – Недовірливо підняв він брову. – Чи все таки ви зустрілись?

- Як Дарина і сказала: він не прийшов, - майже прошепотіла вона.

- А ти абстрагуйся від слів Дарини і дай мені чітку відповідь, де мій брат? – Безсовісно наступав Макс, зовсім не відчуваючи жалю до дівчини.

- Я не знаю де твій брат! Не знаю де Стас! Він не прийшов, - ледь не плакала від нервів вона.

- Чому ти хотіла побачитися з ним?

- Просто, - потиснула плечами вона.

- Ти знущаєшся? – Хлопець протяжно видихнув та закинув голову назад. – Як же з тобою важко… Не заздрю твоєму хлопцю, адже ти напрочуд балакуча, - він стомлено провів долонею по потилиці та склав руки у замок на своїх колінах.

Його погляд важким камінням давив Катерині на плечі і врешті решт вона не витримала та опустила очі на підлогу.

- Добре, - тяжко зітхнув він та поглянув на Дарину.

Катя з полегшенням видихнула, коли його увага перестала проштрикувати її наскрізь, бо він зосередився на Дарині.

- Мені треба йти, - підвівся він і дівчата ніби по якомусь сигналу, який почули тільки вони, теж повскакували з місця. – Не стану більше надокучати вам, дякую, що приділили мені свою дорогоцінну увагу.

Максим пішов до виходу, а дівчата ніби гуси поспішили за ним. Зовсім не попрощавшись, хлопець покинув дім Дарини та сівши у авто, поїхав геть.

Дарина тремтячими пальцями зачинила хвіртку на замок та розвернулася до дівчат. Катя тримала за руку Тетяну, на обох не було обличь, такі вони були бліді.

- Як же він мене налякав своєю появою, - ледь вимовила Катя.

- І розмовами, - відсторонено додала Дарина. – На якусь мить мені здалося, що він накинеться на мене із звинуваченнями про те, що я вбила його брата.

Таня оглянувши обох, розкинула руки та притягнувши дівчат до себе, заспокійливо обійняла.

- Саме головне, що все обійшлось, - промовила Тетяна. – Він поїхав та більше не повернеться. Думаю, що тепер можна заспокоїтися.

- Господи, він так схожий на нього, на якусь мить мені здалося, що я бачу привида, -

Розпрощавшись із подругами, Дарина зайшла до будинку та поглянула на чашку з якої пив Максим. Не розуміючи, що робить, вона ніби загіпнотизована, не зводила очей з блакитного фарфору та повільно взяла чашку в руки. Піднесла каву до носа, глибоко вдихнула аромат та…зробила маленький ковточок. Тепер у Дарини виникло відчуття, ніби вона щойно поцілувала Максима. У грудях розлилося приємне тепло і дівчина в один ковток допила рештки кави, тоненька цівочка пролилась мимо та скотилася в зону декольте.