Розділ 28

- Ви що зробили?! – Тетяна шоковано крокувала по вулиці, цокаючи каблуками.

- Повір, я жахливо себе почуваю, - впевнено мовила Катя, глибоко вдихнувши вона збиралася з думками.

- Якщо брати Стаса дізнаються… Вони доберуться до вас… А поліція? – Таню переповнював цілий спектр різних емоцій: жах, шок, відчай, переживання… - А я то думала, що з вами двома не так. Тепер все ясно. Але Катю, - Таня зупинилася, схопила подругу за лікоть та розвернула обличчям до себе, - ти не повинна корити себе. Все що сталося не твоя провина. Вина повністю лежить на Дарині, це вона скоїла злочин, не ти!

- Але я була поряд, я була там… І нічого не могла вдіяти. Я повинна була зупинити Дарину, будь яким методом відмовити кидати його тіло у річку. Але я злякалася. – Погляд Каті впирався в землю, на Таню вона зовсім не хотіла дивитися.

- Ви все правильно зробили, - Таня відкинула з лоба прядку волосся. – Що б ви сказали поліції? – Катя промовчала і Таня зітхнувши, продовжила, - Дарина бажала помсти, от і помстилася.

Катерина підняла на неї очі.

- Вона сказала, що вбивство не входило в її плани, що вона цього не хотіла, - заступилася за Дарину Катя.

- Ти так в цьому впевнена? – Підняла брову білявка. – Може як раз і входило. Просто вона тобі нічого не сказала. Катю, аби Дарина зізналася, яким методом хоче помститися йому, скажи, ти б пішла на таке?

- Ясне діло, що ні! – Швидко відповіла руда.

- От і я так вважаю. Дарина після знайомства зі Стасом стала зовсім сама не своя, - задумливо говорила Таня, коли вони продовжили йти далі.

- Відносини у них були так собі.

- Якщо це взагалі можна було назвати відносинами, - фиркнула Тетяна.

Опинившись біля Дарининих воріт, Таня смикнула хвіртку.

- Зачинено, - винесла свій вердикт вона.

- Я чомусь і не сумнівалася, - засмутилася Катя. – Що будемо робити? Телефон у Дарини вимкнений, до двору нам не потрапити.

- Ми не підемо звідси поки не поговоримо з нею. У мене є ідея! – Таня клацнула пальцями, в її обличчі читався азарт.

Катя спостерігала за тим, як білявка відходить на декілька кроків назад і набравши швидкість побігла до паркану.

- Що ти… - Катя не встигла закінчити, спостерігаючи, як Тетяна вправно підстрибнула, схопилася руками за паркан та швидко перемахнула через нього у двір.

Катерина так і завмерла з роззявленим ротом. За парканом почулося тяжке кряхтіння Тетяни, а потім і сам звук замка. Хвірка відчинилася і білявка ставши в модельну позу, зробила жест запрошення.

- Тада-а-а-м! Ласкаво просимо до Дарининого будиночку! – Проспівала вона і Катя ступила до двору.

- Ти звідки цирковим трюкам навчилася? – Катя шоковано поглянула на подругу. – Наша Тетяна таке витворяє. Кому скажи, не повірять.

- Іноді я сама дивуюся власним вмінням, - усміхнено відмахнулась вона, після чого її обличчя болюче наморщилось. – Здається я ушкодила ногу.

Катерина поглянула на височенні каблуки своєї подруги та оптимістично мовила:

- Радій, що не зламала.

Стукати у двері довелося приблизно 15 хвилин – Дарина ніяк не бажала відкривати. Дівчата уже і вікна штурмом намагалися брати, але напевно, Дарина вирішила пожаліти їх, тому двері перед самим їхнім носом різко відчинилися. Катя ледве встигла відскочити, щоб вони не погладили її прямо по обличчю.

- А ми уже подумали, що вдома тебе немає, - невдоволення прослизнуло в голосі Тетяни.

- Привіт, - зовсім не радісно привіталася Дарина.

Дівчата дружно переглянулись. Виникло відчуття, що вони з’явилися невчасно.

- Який радісний прийом, подружко, - в голосі Тетяни була отрута, яку вона зовсім не намагалася приховати.

- Чого вам треба? – Дарина схрестила руки на грудях.

Катя оглянула Дарину, після чого запитала:

- Ти пофарбувала волосся?

- І зняла окуляри, - приєдналася до неї Таня.

Дарина провела розставленими пальцями по чорному волоссю.

- Вирішила дещо змінити в собі. Я прийняла рішення носити лінзи. Годі вже ходити в цих триклятих окулярах.

- Давно пора, - хмикнула Таня. – Можна ми зайдемо? Чи ти так і будеш тримати нас на порозі?

Дарина повагавшись, відступила в сторону, впускаючи дівчат. Катя прослизнула до будинку слідом за Танею.

- Чому в тебе був вимкнений телефон? Ми сотні разів намагались додзвонитися до тебе, - запитала Таня, коли Дарина розливала запашну каву по чашках.

- Мені потрібна була тиша, - коротко мовила вона, відставивши чайник у бік та сівши на диван.

- Гаразд, - Таня взяла до рук чашку. – Тоді чому ти нічого не сказала про свій від’їзд? Де ти, взагалі, була?

- Мені треба було побути на самоті, - монотонно пробубніла вона.

Таня тяжко зітхнула.

- Ти змінила зовнішність щоб тебе не змогли впізнати? – Задала білявка несподіване запитання.

На обличчі Дарини проступило нерозуміння, дівчина насупила брови та відставила чашку в сторону.

- До чого ти таке питаєш?

- Дарино, Таня все знає. Я їй розповіла, - тепер до розмови долучилася і Катя.

Дарина кинула на руду нестерпний погляд.

- Навіщо ти це зробила?! Хто тебе просив? Якого біса Катю?! Я довіряла тобі, а ти мене зрадила! Я не хочу більше відповідати на ваші дурні питання! Вимітайтесь геть! – Закричала Дарина вскакуючи з місця та вказавши дівчатам на двері.

- Заспокойся, - мирно почала Катя. – Таня повинна знати. У нас ніколи не було таємниць одна від одної. Чи ти забула про це?

- То було колись, - зовсім відсторонено мовила Дарина та повільно опустилася на диван. Вона нервово стиснула пальці.

- В місті справжній переполох. Люди тільки й розмовляють про зникнення Стаса, - мовила Таня. – Ти вже чула про це?

- Так. Я знаю, що він підняв на вуха всіх, - пробурмотіла зітхаючи Дарина. – Я поїхала з міста щоб привести думки до ладу. Останнім часом, після того інциденту, я погано сплю. Стас сниться мені кожної ночі, я ніяк не можу викинути його образ із голови. Здається мені потрібна допомога психолога.