Розділ 27

- Мені це не подобається, - невдоволено мовила Катерина, стоячи біля свого двору поряд із рожевим трьох колісним велосипедом. – Тобі обов’язково все знімати на камеру?

- Хочу увіковічити цю подію. У нас повинні бути приємні спогади, коли ми з тобою через багато років захочемо переглянути цей запис, - відказав Антон, тримаючи в руках свій смартфон.

Катя завагалася.

- Ти розраховуєш на довгі відносини зі мною?

- Не просто на довгі, а назавжди і навічно! – Усміхнувся він. – А тепер сідай і їдь.

- Та ну! А якщо хтось побачить? – Катя озирнулася довкола, але вулиця, як на зло, була зовсім пуста.

- У твоєму велику порвався ціпок. Повірити не можу, що твоя мама не захотіла його замінити. Добре, що у тебе з’явився я і все полагодив.

- І навіщо ти це зробив? – Закотивши очі під лоба, Катя неохоче всілася на маленький велосипед.

Намагаючись зрушити з місця, вона повільно відштовхувалася ногами від асфальту. Та поставивши ноги на педалі, ледве змогла прокрутити їх. Зігнута в три погибелі, Катя сприймала це все за знущання та згодом почала сміятися, як навіжена.

- Не можу повірити, що ти мене на це вмовив!

- Давай сонечко, у тебе добре виходить, - посміхався він, спостерігаючи за потугами своєї дівчини.

Проїхавши добрих аж 2 метри, Катерина стомлено видихнула та поглянула на Антона.

- Тепер твоя черга! – Вона рішуче піднялася з велика та підбігши до нього, вихопила телефон з рук.

Антон зовсім не противився Катерині, а тільки весело підморгнув та поспішив до велосипеда.

- Якщо ти дозволяєш, то я з радістю прокочусь на твоєму раритеті. Це для мене честь, моя леді, - він зобразив низький поклін та всівся на велик.

- Ну як, тобі зручно? – Зареготіла вона, дивлячись в екран телефона, на якому тепер уже шокований Антон сидів на дитячому рожевому велосипеді з максимально невдоволеним виразом обличчя.

- Господи, ти була така маленька, - задумливо мовив він. – Я занадто високого зросту щоб на ньому хоча б 30 сантиметрів проїхати. Поглянь на мене, мої коліна знаходяться на рівні моїх вух.

Катерина не стримала сміх.

- Повір, я виглядала не краще, коли сиділа на ньому. Та ти і сам бачив.

Антон теж посміхнувся.

- У мене до тебе прохання.

- Я слухаю.

- Зараз я поставлю ноги на педалі, а ти попхаєш мене в спину. Інакше я просто не зрушу з місця, - Антон круглими очима поглянув на Катю, на його лиці вона прочитала благаючий вираз.

- Добре ковбою, зараз я тебе попхаю!

Катя підійшла до Антона та що було сил почала штовхати долонями йому в спину. Антон почав їхати, а Катя пішла слідом за ним з камерою. Дівчина весь час сміялася.

- Досить гиготіти з мене Катю. Я тобі це ще пригадаю, - він поглянув в камеру телефона.

На іншому кінці вулиці Катерина помітила Микиту, який шоковано вдивлявся в їхні забавки. Дівчина помахала йому рукою, але він швидко попрямував геть. Катерина розчаровано вдивлялася йому в слід.

- Хто то був? – Із цікавістю запитав Антон, він уже зліз з велика та стояв поряд із Катею.

- Старий знайомий, - повільно відповіла вона, дивлячись Микиті в спину. – Не буду нічого приховувати, просто не хочу щоб між нами були якісь таємниці. Його звати Микита, ми зустрічалися з ним раніше.

- У тебе ще є до нього якісь почуття?

- Не залишилося жодних. Тобі немає про що хвилюватися. Микита тобі не суперник, Антоне.

- Це гарна новина. Твої слова мене заспокоїли, - він поклав долоню їй на потилицю та натиснувши рукою, притиснув Катю до себе, та поцілував. – Ти тільки моя, тільки моя - шепотів він. – І як ти могла зустрічатися з таким, як він?

- Яким це, таким? – Катя трохи відсторонилася та зацікавлено поглянула на Антона.

- Він же зовсім тобі не підходить. Цей Микита схожий на бабусиного відмінника, - з огидою відповів він, а Катя розсміялася.

- Сама не знаю, як таке сталося.

Поряд почувся цокіт жіночих каблуків, хтось явно поспішав, але Антон з Катею не звертали на звук ніякої уваги, вони тішилися в обіймах одне одного.

- Вибачайте, що відволікаю, але у мене термінова справа! – Почувся прямо біля вуха голос Тетяни.

Катя звільнилася від міцних рук Антона та поглянула на подругу.

- Привіт Таню.

Таня оглянувши їх обох, перевела погляд на велик і зробила свій вердикт:

- Схоже я не вчасно.

- Все гаразд, - швидко відреагував Антон, посміхаючись білявці.

- Це що, твій старий велосипед? Я бачила твої старі знімки, де ти на ньому сидиш, - із сумнівом мовила Таня.

- Так, це він і є, - підтвердила Катя.

- Це все дуже добре, але є дещо важливіше. Дарина повернулася до міста, - із серйозним виглядом мовила Таня.

- Звідки ти знаєш? – Вирячила очі Катерина.

- Щойно до мене телефонувала її мама, сказала якщо ми хочемо побачитися з Дариною, то вона уже в місті. Приїхала вчора увечері. Я спробувала зателефонувати їй, але марно – її телефон так і залишився вимкненим.

- Схоже вона і не вмикала його, бо мені не приходило сповіщення, що Дарина на зв’язку, - мовила Катя.

- Дарина повинна бути вдома. Ти як дивися на те щоб сходити до неї?

- Чудова ідея, але перед походом я повинна в дечому тобі зізнатися. Треба було тобі зразу все розповісти та Дарина не хотіла щоб ти знала.

- Ти про що? – Насупила брови Тетяна.

Катя поглянула на Антона і хлопець вмить все зрозумів по виразу її обличчя.

- Я мабуть піду. Ми гарно провели час, - він поцілував її в губи та попрощавшись, пішов прямо по вулиці.