Розділ 26

Прогулянка тривала десь годину, коли Катя вирішила зупинитися та сісти на обочині прямо в листя.

- Невже ти так швидко здаєшся? – Антон зупинився та сів поряд із нею в позу лотоса.

- Стомилася. Я 100 років не їздила на велосипеді.

- Чому так?

- А я звідки знаю? – Потисла плечами вона. – Востаннє я каталася в 5 років. Потім мій велик зламався, мама не вміла його чинити, а купувати новий було занадто дорого. От він і пилиться на нашому горищі мертвим вантажем.

- Хочеш щоб я його починив? – Серйозно запитав він і Катя нестримно засміялася.

- Годі жартів! Ти думаєш, що я буду кататися на малесенькому велику зі свого дитинства? Сміх та й годі!

- А що? Я б хотів побачити тебе на тому велику, впевнений ти б добре виглядала на ньому, - посміхнувся він.

Катя вивчала риси його обличчя та помітила, що Антон не відводить погляду від її губ. Тільки но дівчина відкрила рота, щоб заговорити до нього, як в її обличчя прилетіло жовте листя клену – Антон кинув його. Потім хлопець повторив свої дії. Його лице було по справжньому серйозним.

- Ей! Що ти робиш? – Запитала вона, але хлопець не відповів.

Не витримавши, Катя згребла руками, як можна більше листків, кинула ними в Антона та стрімко підвівшись, зірвалась з місця. Вона бігла так швидко, як тільки могла та тільки но чорт смикнув її обернутися, як голосний дівочий крик огласив собою весь ліс, відбиваючись від стовбурів дерев – Антон наздоганяв її. В його обличчі читався вираз азарту та неймовірної гонки.

Швидко наздогнавши Катю, він сміючись налетів на неї та обкидав листям. Вони бавилися наче малі діти, але замість сніжок у них було пожовкле листя дерев. Осипаючи один одного з ніг до голови, Антон міцно обхопив дівчину поперек талії та повалив прямо на землю. Притискаючи її всією своєю вагою, він навис над нею, важко дихаючи.

- Ти зовсім мене вимотала, - погрозливо мовив він, але його погляд сяяв веселощами.

- Я старалася, як могла.

- Тобі вдалося. Але якщо ти думала, що зможеш втекти від мене, то ти сильно помиляєшся, крихітко, - видихнув прямо в губи, накриваючи їх поцілунком.

- Я сподівалася, що ти наздоженеш мене, - прошепотіла вона, вдивляючись в чорноту його очей.

Листя все сипалося і сипалося зверху. Здавалося, що на гілках дерев, його незліченні запаси. Катя відчувала нестримну ейфорію та тепло його тіла, дотики рук та поцілунки на шкірі, що осипали і осипали її.

Сонце зайшло за хмари, тому навкруги стало помітно темніше. Тиша… Тільки падало і падало листя…

Голосно викрикнувши йому в губи, Катя повністю розслабилася. Холод зовсім не відчувався, був тільки нестримний жар, який надійно поселився в її душі та зігрівав собою. Антон легенько поцілував її в губи, після чого провів кінчиком носа по щоці Катерини.

- Одягайся, не хочу щоб ти застудилася, - прошепотів він. – До того ж, я повинен поглянути на твій велик щоб зрозуміти, що з ним не так.

- Ні! – Вигукнула вона, розсміявшись. – Ти все таки не відчепишся, доки не побачиш мене на ньому! – Констатувала вона, а він з усмішкою підтвердив її здогадку. – Тільки не це, Антоне!

Хлопець піднявся на ноги та подав руку Катерині.

Прийнявши теплий душ, Таня вийшла з ванної кімнати, вона витирала рушником вологе волосся. Переступивши поріг власної кімнати, завмерла. На столі лежав великий букет червоних троянд. Кожне стебло квітки було майже в її ріст висотою. Затамувавши подих Таня безшумною ходою підлетіла до букету та з обережністю доторкнулася до червоних пелюсток.

- У мене був вибір між білими ліліями та цими трояндами. Я вирішив зупинитися саме на них, - почулося позаду і вона обернулася.

Дмитро стояв на вході, спираючись плечем на одвірок, руки в кишенях темних джинсів. Таня помітила, що хлопець усміхається.

- Так…квіти від тебе? – Нерішуче запитала вона, не вірячи в те, що почула.

Діма ступив крок у кімнату, повільно наблизившись до Тані. Вона відчула його подих на своєму обличчі та приємний аромат одеколону.

- Несподівано, справді? – В його очах вона бачила лукаві відблиски.

- І то правда, - трохи розгублено мовила вона. – За що мені така честь?

- Я приношу свої вибачення за ганебну поведінку. Я не повинен був проганяти тебе, просто…

Таня легенько усміхнулась.

- Здається ти кожного разу намагався приховати свій стояк. – Насміхаючись мовила вона і помітивши, що хлопець залився червоною краскою, додала, - так, так, я все помітила. Від мене важко щось приховати. У тебе дуже чудова реакція на мене, я просто в захваті.

- Таню, я…

Не даючи йому змоги договорити, Таня міцно обійняла його та притиснулась своїми губами до його. Дівчина не цілувала, вона просто стояла в такому положенні чекаючи поки Дмитро сам почне діяти.

Його руки обережно та якось несміливо пройшлись по її спині до низу, завмерши на поясниці. Зовсім нерішуче Дмитро почав цілувати Тетяну, а вона в свою чергу з шаленістю відповіла йому. Неподалік у коридорі почулися важкі кроки і Таня швидко відскочила від Дмитра.

- Таню… - Батько зупинився на вході і почергово оглянув спочатку свою доньку, потім Дмитра. – О… А… Я завадив? – Нарешті запитав він, спостерігаючи за збентеженими обличчями Тані та Дмитра.

- Ні. Зовсім, ні! – Наперебій почали відповідати вони.

Артем пильно дивився на них обох, нічого не розуміючи.

- Що ти хотів тату? – Таня прийняла вільну позу, схрестивши руки на грудях.

- Вже нічого, - потупив погляд він і розвернувшись пішов до дверей та зупинившись, обернувся, - У тебе помада розмазалась по обличчю, ось тут, - він доторкнувся до свого лиця, розгублено поглянувши на Дмитра та покинув кімнату.

Діма нерішуче доторкнувся рукою до куточка губи та перевів погляд на Таню.

- О господи, - видихнула дівчина, із жахом дивлячись на червону помаду на обличчі Діми, що залишилася від її нафарбованих губ.