Розділ 25

Напевно важко берегти секрет, який висить тяжким каменем на твоїй душі. Таким секретом завжди хочеться поділитися щоб скинути тягар із себе. Але чи варто довіряти людям, які тебе оточують?

Після злощасної ночі, дівчата зовсім не розмовляли одна з одною, але не тому що посварилися, а через те, що Дарина просто перестала виходити на контакт. Пізніше, Катя та Тетяна дізналися, що вона ненадовго покинула місто і коли саме повернеться, невідомо. Таня не знала в чому саме причина такої поведінки своїх подруг, але намагалася не докучати запитаннями.

Пройшла майже неділя після трагічного інциденту. У місті стався справжній переполох через несподіване зникнення місцевого авторитету Станіслава Бутенко, навкруги тільки і велися розмови щодо нього. Хтось говорив, що Бутенка вбили, інші вели розмови про те, що хлопець потрапив за грати, а дехто взагалі вірив у казки, що Стас змінив місце проживання.

У світлі всіх цих подій, Катя зачинилася у себе в кімнаті та навідріз відмовлялася висунути звідти хоча б носа.

«Ти повинна вийти. Сьогодні неймовірна погода, навряд чи подібні деньки будуть ще хоч раз цієї осені. Я чекаю на вулиці» - прислав повідомлення Антон.

Катя підняла обличчя до стелі та прикривши очі, глибоко вдихала і видихала повітря.

Зібравшись з думками, вона злізла з ліжка та поплелася на вулицю. Вийшла за ворота та завмерла на місці наче вкопана.

- Доброго ранку, красуню! – Антон чекав на неї на дорозі, біля нього було 2 спортивних велосипеди жовтого кольору.

- Доброго, - видихнула вона підходячи на крок ближче. – А це що таке? – Вирячивши очі, запитала Катя, вказуючи рукою на велосипеди.

А обличчі Антона розквітла широка посмішка.

- Я подумав, що прогулянка на велосипедах тобі точно не завадить. В останній час ми мало спілкуємося…і чесно кажучи, я трохи почав думати, що ти збираєшся покинути мене. – Він замовк, а потім швидко додав, - Тільки не говори, що не вмієш кататися на велику! – Посміхнувся Антон.

- В такому разі ти можеш мене навчити, - розсміялася вона, підходячи та беручи один велосипед у руки. – Не хвилюйся, кататися я умію.

- Це добра новина.

- Як ти міг подумати, що я хочу покинути тебе? – Катя поглянула в його красиве обличчя.

- Ти відмовлялася говорити зі мною, не бажала зустрітися… - Потис плечами він.

- Дурненький, - легко посміхнулась вона. – Я нізащо не кину тебе.

- Як справи у Дарини? – Несподівано запитав він.

Катя напружилась.

- Що ти маєш на увазі?

- Знаю, що вони зі Стасом порвали, але він раптово зник. Ніхто не знає що з ним трапилось. Дарина напевне місця собі не знаходить. Все таки він дуже їй подобався, хоч вона ї не навидить його.

Катя дивилася прямо перед собою в одну точку і ніби в трансі мовила:

- Дарина зникла. Вона не відповідає на телефон. Її батьки сказали, що вона поїхала з міста. Та де саме вона знаходиться і коли повернеться нам з Танею невідомо.

Антон задумливо дивився на Катю.

- Схоже зникнення Стаса, сильно вдарило по її душевному стані, - тихо мовив він. – А ти не думала, що вони разом втекли з міста? Подумай: Стас і Дарина зникають із міста нічого нікому не сказавши.

Катя подавилася слиною та закашляла.

- Годі про це. Не хочу більше чути про Стаса, - Катя рвано видихала повітря, тремтячи всім тілом.

Вона всю неділю намагалася втекти від нав’язливих думок про Стаса, який тепер покоїться на дні глибокої річки.

- Поїхали кататися! Який маршрут оберемо? – Вимушено усміхнулась вона, весело поглянула на нього та намагаючись сісти на велик.

- Ти дещо забула, - Антон грайливо стежив за тим, як Катя перекинула ногу через раму та зручно вмощувалась на сидінні.

Вона незрозуміло поглянула на нього.

- Поцілувати мене, - розвіяв він її незрозумілість.

- Точно! – Вигукнула вона, стукнувши розкритою долонею себе по лобі.

Швидко поставивши велосипед на підніжку, Катя кинулась до Антона, повиснувши у того на шиї. Її губи накрили його в нестримному і такому ніжному поцілунку. Через декілька секунд, вона відчула, як його руки пройшлись вниз по її спині та зупинились на талії, легенько стиснувши.

- Вибач, - прошепотіла вона в його губи, відсторонившись. – Зникнення Стаса вибило із колії всіх нас, не тільки Дарину.

- Я все розумію, тому не тримаю образи. Поїхали на схід, там чудова дорога і навкруги одні дерева, - запропонував Антон.

- Давай!

Тепле по осінньому повітря, розвіювало руде Катине волосся. Дівчина по справжньому насолоджувалася приємною прогулянкою, яку подарував їй Антон.

Проїжджаючи мимо різнобарвних дерев, Катя замріяно вдивлялася в яскраве листя кожного з них, половина якого вже була на сирій землі, а інші листки ще тільки осипалися додолу. Червоні, жовті, зелені, помаранчеві кольори маячили перед очима, даруючи незабутні спогади та пережиті емоції.

Антон жартівливо петляв по пустинній дорозі, то пришвидшуючи рух, то сповільнюючи велосипед.

- А так можеш? – Запитав він та відпустивши руки від руля, розкинув їх в сторони.

Катя розсміялася.

- Запросто! – Вигукнула дівчина та прийнявши його виклик, повторила його дії.

Антон схвально хитнув головою, оцінюючи Катині вміння.

- Тоді спробуй ось так! Впевнений, що такого трюку ти точно не зможеш повторити!

Він швидко піднявся з сидіння та спираючись руками на руля, за долі секунди опинився на ньому сидячи. Спостерігаючи за Антоном, Катя голосно розсміялася.

- Ні, так я точно не зможу! – Реготала вона.

- Що, слабо? – Поцікавився він та знову перескочивши на сидіння, поїхав як нормальна людина.